За словами глави зовнішньополітичного відомства Європейського Союзу Жозепа Борреля, міністри закордонних справ ЄС можуть домовитися про певну модифікацію нинішніх правил видачі віз громадянам Росії.
Про це Боррель розповів в інтерв’ю “Радіо Свобода”.
За його словами, глави МЗС країн ЄС на нараді у Празі найближчими днями схвалять заходи, спрямовані на подальше обмеження відвідин Євросоюзу громадянами Росії. При цьому, на думку Борреля, навряд чи йтиметься про повну заборону.
Топ-дипломат ЄС розповів, що під час розгляду заяв про видачу віз громадянам Росії більшу увагу зокрема мають приділяти особі заявника.
“Нам треба діяти більш вибірково. Не забороняти в’їзд для всіх росіян”, – сказав Боррель, нагадавши про те, що з початку війни в Україні Росію залишили близько 300 тисяч людей.
“Більшість із них професіонали, добре освічені люди, які більше не хочуть залишатися в Росії. Вони не хочуть йти на фронт і не підтримують війну. Вони не хочуть жити при путінському режимі і їдуть. Я думаю, ми не повинні закривати перед ними двері”, – додав глава зовнішньополітичного відомства ЄС.
Він згадав такі категорії громадян Росії, як студенти та представники громадянського суспільства.
Євросоюз традиційно розглядав візу як інструмент безпеки, що вже на етапі клопотання відсіює тих, хто здатен завдати шкоди громадському правопорядку.
Водночас візи ніколи не були надійним фільтром для цього, адже завжди існувала можливість підробити документи та зловживати візовим дозволом.
Саме тому, маючи візу, особа не отримує гарантії перетнути кордон іншої держави, яка фактично повторно здійснює контроль особи після консульства та приймає остаточне рішення про дозвіл на в’їзд.
Інше важливе питання: до кого звертати заклики про заборону в’їзду для громадян РФ? Ці та інші питання досліджено в матеріалі Ірини Сушко для Європейської правди.
Право на візу та перетин кордону громадянами третіх країн є спільною справою Європейського Союзу та держав-членів ЄС. Шенгенський доробок (Schengen acquis), Шенгенський кодекс кордонів та Візовий кодекс ЄС – всі ці ключові кодифіковані документи рівною мірою стосуються “внутрішніх” та “зовнішніх” кордонів ЄС та регулюють питання як власних громадян, так і вихідців з “третіх країн”.
Водночас пряма дія кодексів має і певні обмеження, що накладаються внутрішнім (національним) законодавством кожної з держав-членів ЄС.
Саме тому так важливо діалог щодо обмеження мобільності вести з кожною окремою державою-членом ЄС, які мають більше гнучкості для прийняття рішень, аніж одразу очікувати рішення на загальному рівні Євросоюзу.
Аргументи щодо потенційних загроз, що виходять від конкретної країни та її громадян, здатні швидше почути країни-члени, в той час як інституції ЄС довго шукатимуть бюрократичну відповідь щодо балансу між безпекою та правами людьми.
Окрім цього, Шенгенський доробок не містить прямих норм для запровадження загальної заборони на перетин кордону громадянами однієї країни, незважаючи на виняткові обставини.
Відповідно до прецедентного права Суду ЄС, обмеження однієї з чотирьох фундаментальних свобод на вільне пересування осіб можливе лише за умови настання справжньої загрози.
При цьому критерії того, що може вважатись такою загрозою, все ще залишаються невизначеними.
Тож важливо вхопитися за таку можливість і розвивати її аж до появи конкретних рішень у прямому діалозі з країнами-членами.
Чи може розв’язання РФ війни проти України вважатися достатнім ризиком для змін у візовій політиці ЄС?
Відповідь – так. Особливо беручи до уваги те, що Україна не просто межує з чотирма країнами ЄС, але є кандидатом у члени Євросоюзу та попри війну продовжує виконувати зобов’язання у сфері захисту західного кордону, реадмісії та інших безпекових завдань.
По суті, статус країни-кандидата, що є передумовою для вступу до ЄС, має спонукати країни-члени Євросоюзу сприймати загрози Україні як свої, застосовуючи принцип солідарності та взаємодопомоги.
Однак усе це потребує діалогу та обговорення вже зараз.
Копіювати
