«Я — ніколи не забуду, як «мєсниє житєлі» смажили шашлики на Саур могилі, на кістках і кр0ві наших хлопців… А ще, того пілота, якого «мамочки апалценцев» забили на сmерть, лопатами. На землі. Він катапультувався на їх території, коли їхні » защітнікі нєдоросії» збили літак. Я не забуду те каміння, яке летіло від жителів Донецька на «парадє плєнних», як і сам парад. А ці виродки товпами йшли дивитися і знущатися. Тепер мені і вам просити вибачення?! І «столб пазора» з жителькою, Іриною Довгань, яку прив’язали до стовпа, обгорнули прапором і всі бажаючі плювали, кидали непотрібом, били.
Я не забуду ті понівечені обличча, які ці виродки, апалчєнци, назвали «фантомасами Дєбальцево», позрізавши шкіру з м’язами. Я не прощу за обстріляний Восточний район Маріуполя. І ще, я не пробачу ту мамашку, яка в дитячий поліклініці лізла без черги до лікаря, «патамушта ана бєжєнка», а на питання лікаря, де тато дитини, відповіла: «астался дома мачіть укропав».
Я не пробачу і не забуду полонених, яких катували, а не рятували від «голодування», крапельницями… Я не буду просити вибачення за відірвані ноги і руки наших бійців. Я не вибачатимусь за м0гили наших хлопців. І за те, що багатьох збирали по шматках, а ідинтифікували по ДНК.
Я багато бачив, за майже два роки волонтерства в зону АТО. Спалені і потоптані прапори України, тими ж жителями, і за вирізані портрети Тараса Шевченка, з підручників, погрози і образи волонтерів. Це не ненависть, не негатив. Так виглядає непрощення. Моє непрощення. Наше! Всієї України!»
Копіювати
