Без референдуму, без заборони на продаж землі іноземним громадянам, без запобіжників проти концентрації землі в одні руки. Таким був законопроект про ринок землі 2008 року, внесений до Верховної Ради. Документ мав підпис тодішньої очільниці уряду й теперішньої противниці прозорого ринку землі.
Про те, як 12 років тому пропонували «розпродати з молотка українську землю» і чим це відрізняється від нинішнього законопроекту розповів заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олександр Качура.
“…Проект Закону України “Про ринок земель” спрямований на остаточне завершення створення ринкових передумов для залучення земельних ділянок сільськогосподарського призначення до економічного обігу, організацію прозорого ринку земель із запровадженням конкурентності її продажу, забезпечення повноти надходження податків і зборів, зокрема від продажу земельних ділянок та прав оренди на них, а також державного мита від операцій на ринку землі…”
Ці слова належать не нам, вони були написані понад 10 років тому і це не доповідь аналітичного центру і не роздуми ліберального політика, а уривок з пояснювальної записки до законопроекту “Про ринок земель”, внесеного в парламент за підписом тодішньої очільниці Кабінету Міністрів, яка нині є однією із противниць прозорого ринку землі.
Цей законопроект досі можна знайти на сайті Верховної Ради, хоча Вона воліє про це не згадувати. Але існування цього документи уже давно не є секретом, навіть для депутатів, які вчилися в університетах і не думали про політику, у той час, як Вона зі своїм урядом уже розробляла першу модель функціонування ринку землі.
Але, впевнений, усім нам буде не зайвим дізнатися, як саме лідерка біло-сердечних пропонувала “розпродати з молотка українську землю” і чим це відрізняється від законопроекту, розробленого новим парламентом у надскладній дискусії з суспільством.
ХТО МОЖЕ КУПИТИ ЗЕМЛЮ
Прихильники тіньового ринку землі, захищаючи мораторій, люблять повторювати, що земля – це головне багатство України. З цим не посперечається, адже в Конституції України з цього приводу навіть є окрема стаття. Вона говорить наступне:
“Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону”.
Основний закон не лише дає визначення землі, як національному багатству, а й гарантує громадянам реалізацію права власності на неї.
Право власності означає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Власники земельних паїв не можуть ними розпоряджатися, а отже не здатні реалізувати своє право, передбачене статтею 14 Конституції. Ми повертаємо це право і найголовніше, що ним зможуть користуватися виключно громадяни України.
Питання хто зможе бути власником землі, викликало, мабуть, найбільше дискусій при обговоренні формули ринку землі. Фермери, селяни та й взагалі українці, які не є власниками землі, побоювалися, щоб вона не стала власністю громадян чи компаній-нерезидентів.
Тому в нашому законопроекті передбачено, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть виключно:
– держава;
– територіальні громади;
– громадяни України;
– юридичні особи України, створені за законодавством України, кінцевими бенефіціаром яких є виключно громадянин України.
В той час, як у статті 3 законопроекту уряду, який Вона очолювала, зазначено, що серед власників ринку та покупців земельних ділянок можуть бути: громадяни та юридичні особи України, територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування, держава в особі відповідних органів державної влади, а також:
іноземні громадяни та особи без громадянства;
іноземні юридичні особи, спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних та фізичних осіб;
і навіть – іноземні держави.
Іншими словами, в 2008 році Вона абсолютно не боялася “глобальних світових шахраїв” і “міжнародної мафії”, які збираються скупити Україну.
РЕФЕРЕНДУМ
Замість розгляду законопроекту про ринок землі, наші опоненти постійно вимагають проведення референдуму.
Хоча ми самі запропонували його провести, щоб люди дали відповідь – чи можуть громадяни інших держав та компанії-нерезиденти купувати землю сільськогосподарського призначення. Ми вважаємо, що лише народ України вправі вирішувати такі питання, тому виступаємо за референдум.
Але в 2008 році Вона думкою людей особливо не цікавилася. У Її законопроекті немає навіть натяків на референдум, чи будь-яких інших умов для вступу в силу закону, який дозволяє продавати “останнє багатство, яке залишилося в Україні”. Так само ви не знайдете Її заяв про референдум по землі, датованих періодом Її прем’єрства.
Сьогодні Вона говорить, що у разі запуску ринку землі “декілька корпорацій будуть володіти Україною”.
Я уважно перечитав законопроект, внесений Нею в 2008 році. Там немає жодних запобіжників проти концентрації землі в одних руках. Усі хто хотіли – фізичні, юридичні особи, іноземці, особи без громадянства і навіть іноземні держави – при Ній могли би купувати стільки землі, скільки потрібно.
Ми ж запропонували чіткі правила – не більше 10 000 гектарів у одні руки. Для порівняння, це в 12 разів менше, ніж земельний банк агрохолдингу колишнього Головнокомандувача, який як і Вона – був прихильником ринку землі, але несподівано змінив свою позицію.
Та й взагалі, вони і їхні однодумці борються із тим, що вже давно існує. Ринок землі є, але тіньовий, безконтрольний, який дозволяє за копійки купити у бабусі пай. Це сотні мільйонів доларів, з яких не сплачуються податки. Ці правила настільки глибоко вкорінилися у систему, що для того, аби заблокувати, або хоча би відтягнути запровадження прозорого ринку, до законопроекту, який вміщається на 6 сторінок, внесли 4 018 правок, порівняльна таблиця з якими займає 2 583 сторінки. Це дуже показовий факт. Як і те, що люди, які не так давно виступали за скасування мораторію, сьогодні називають це “аферою” і “загрозою національній безпеці”
Копіювати
