Степан Хмара
«Хто не за Порошенка, той за Путіна»
Під таким центральним гаслом 29 січня відбувся великий збір різношерстної публіки звезеної порошенківською командою. Лупали сахарні промови, вихваляючи вождя в невідомих вже молодому поколінню совєтських традиціях. Недарма режисером видовища був колишній комсомольський номенклатурник, а нині головний політтехнолог «тріумфальних» перемог Порошенка, І.Гринів.
Малоросійська інтелігенція отримала інструкції для дії, аби забезпечувати перемогу єдиноправильному рятівникові України. Одночасно, теж таки в столиці, відбувся шабаш «пятої колони» Кремля під проводом намісника Путіна в Україні, друга Порошенка, недавнього його однопартійця Медведчука. Там Медведчук якраз озвучив відомий план кремля поетапної ліквідації Української держави через московську автономізацію Донбасу (викладену в мінських домовленостях : з особливим правом вето на важливі напрямки загальноукраїнської політики, і в той же час повністю непідвладну Києву).
У цієї зграї особливі плани на вибори до Верховної Ради восени. Небезпека появи Медведчука і його кліка в парламенті є, бо з вини злочинної бездіяльності Порошенка і підпорядкованих йому ГПУ і СБУ промосковська «п’ята колона» діє щораз більш нахабно і відкрито. Той же Медведчук давно вже повинен би відпочивати у в’язниці за свою антидержавну діяльність, тоді і його помічники, які не розбіглися, то, принаймні притихли б. Але Порошенко створив Медведчуку статус найбільшого сприяння. Медведчук мав би бути взятим під варту відразу після нахабного виступу на цьому зборищі. А що ж ми бачимо?
Через кілька днів після зборів, Ю. Луценко розіграв комедію про відкриття якогось там провадження. Звичайно Порошенко не дозволить притягнути Медведчука до відповідальності за антидержавну діяльність. Очевидно, що домовленість про гарантії для Медведчука, і ще багато про що є у Порошенка з Путіним. Недарма Порошенко для Кремля є найбільш бажаний в президентському кріслі на наступний термін. Москва зробила висновки з своїх помилок, коли підтримувала Януковича відкрито. Тепер вони діють хитро. Наприклад, організовують прес-конференцію Януковича, де найбільше намагаються покритикувати Порошенка.
Задум московських політтехнологів прозорий : якщо Янукович лає Порошенка, то наївні хохли подумають і вирішать, що треба зробити навпаки, тобто підтримати Порошенка (що і робить малоросійська інтелігенція, не кажучи вже про порохоботів). Дуже правильні гасла про європейську інтеграцію, шлях України до членства в НАТО і ЄС, які записали навіть в конституції.
А що ж робиться насправді? На фоні ні до чого не зобов’язуючого гасла про міражі (подібно, як колись СССР йшов до комунізму), реальні кроки робляться, які зовсім не наближають нас до НАТО і аж ніяк не сприяють такій безпеці, радше навпаки.
Цинічно, під крикливим голосом пустопорожнього гасла, тихенько з перехідних положень Конституції вилучається дуже важливий пункт, який дозволяв на певних умовах, тимчасове розміщення іноземних військових баз. Тепер автоматично діє лише 17 ст. Конституції, яка забороняє іноземні бази. Поясню дурним хохлам у Верховній Раді, які ховаються під патріотичними масками, що вони зробили гарний подарунок Кремлю. Московська агентура не на жарт сполошилася сигналами, які просочувалися від здорових сил суспільства, що потрібно проводити переговори з НАТО, а насправді з США і наполегливо переконувати в потребі для спільних інтересів безпеки, такі бази розташовувати в Україні. Тепер потреба в таких переговорах автоматично відпадає. Кремль спрацював оперативно. Тільки останній дурень не повірить, що така спецоперація пройшла без відома Порошенка.
Ще нагадаю, що на тому збіговиську, сиділи з відкритими ротами і слухали, що заяву на вступ до євроструктур, Україна подасть у 2014 р. Для дурнів можу розшифрувати : це сигнал Москві, якщо він залишиться президентом, то ніякої мови про вступ до НАТО не може бути. Хоча, якби в Україні був президент, що турбується безпекою держави, то відразу після інавгурації на пост мав би подати заяву на вступ до НАТО. Це означало б, що президент здійснюватиме політику інтеграції з НАТО. Порошенко ще зараз може це зробити, поки його повноваження ще не закінчилися, але він цього нізащо не зробить. Так само, як він, окрім декларацій, нічого не зробив для наближення до НАТО. Його кадрова політика, непрозорість військового бюджету, корупційні схеми при військових закупках (на яких він чимало заробив).
Є Закон про люстрацію. А чому Полторак не був люстрований?! Адже він, як керівник МВС, двічі привозив на антимайдан своїх курсантів! Ну і якщо вже не були попереджені корупційні скандали в системі МОУ, то чи має право така особа залишатися на займаній посаді. Європейська практика — відставка.
Допущені трагедії Іловайська, Дебальцево, Донецького аеропорту і як наслідок — численні жертви. Ніхто не відповів. А хто випустив банду Гіркіна — Стрелкова зі Слов’янська і дав їй закріпитися у Донецьку. Чому ніхто не відповів за цей злочин, як і за всі попередні?!
Нагадаю, що після президентських виборів в Україні, подруга Путіна, фрау Меркель, влаштувала зустріч Порошенка з імператором Російської імперії. Про що вони розмовляли усамітнившись, відомо тільки їм обом. Ми можемо лише здогадуватися, опосередковано роблячи висновки з подальших подій. Хоч це абсолютно неправильно і небезпечно для держави. Зустрічі таких офіційних осіб повинні фіксуватися. Будемо сподіватися, що скоро(після виборів) взнаємо чи є такі записи. Але достеменно відомо інше. Відразу після цього Порошенко оголосив мирний план: тиждень припинення бойових дій, згодом продовжено ще на тиждень. І що ж відбувалося в цей час тиші? З території Росії завозилася різноманітна зброя, включно з танками, бронетехнікою, артилерією. Верховний головнокомандуючий знав, але жодних заходів не вживав, щоб припинити завезення зброї і проникнення на нашу територію військових з Росії
Злочинна бездіяльність Порошенка тільки заохочувала Росію до нарощування мілітарної сили і підготовки до подальших бойових дій на Донбасі.
І вже згадувана історія з бандформуванням Гіркіна-Стрелкова. Хто дав йому команду спокійно передислокуватися до Донецька, замість того, щоб до ноги знищити, коли кілька годин вони спокійно пересувалися відкритим степом?!
За будь-яких обставин така поведінка Верхглавкома злочинна і є джерелом загрози для державної і національної безпеки. Так поведінка Порошенка логічно підвела до Ілловайської трагедії з її страшними жертвами.
Трохи більше про цю трагедію, бо вона стала переломним моментом, що підвів Україну до капітулянського Мінського процесу.
Відомо було, що в серпні2014 року Росія вже відкрито завела регулярні війська на Донбас і потім, коли вже оточувала Іловайськ, Порошенко абсолютно не реагував. Він демонстративно готувався до військового параду в Києві, потім його проводив, тримаючи біля себе Міністра оборони Гелетея і начальника Генерального штабу — Головнокомандуючого ЗСУ генерала Муженка.
Ще треба поговорити про один епізод, який пройшов непомітно для широкої публіки. Отже, 23 серпня 2014 року, раптом прилетіла на пару годин до Києва подруга Путіна — фрау Меркель. Ніяких офіційних документів. Про що вони радилися — думаю, не дізнаємося правди навіть з мемуарів п. Меркель. На другий день в Києві відбувся парад. Замість оголошення воєнного стану Порошенко оголошував про присвоєння чергових військових звань і нагород Гелетею і Муженку. Регулярні московські військові частини замикали в кільце українських військових, більшість з яких були добровольчими формуваннями, які марно чекали допомоги від свого Верхголовкома. Що було далі — відомо. Розпочався план Путіна по знищенню Української держави під назвою мінський процес: Мінськ — 1, потім Мінськ — 2.
У Мінську — 2 виписані пункти плану капітуляції України. Дивна гра відбувається. Загальний декларативний Меморандум підписали лідери держав Норманської четвірки. Там конкретики нема, одна ідея. Окремий протокол містить набір конкретних пунктів поетапної капітуляції. Назвати цей папір договором чи угодою не можна, бо його не підписували офіційні посадові особи держави.
За Порошенка папір підписав пенсіонер Кучма, який не перебував на момент підписання на жодній державній посаді. Нагадаю, Що Президент України, згідно Конституції не має права передавати свої повноваження. Тобто приватна особа Кучма здійснював прохання Порошенка, як приватної особи, України, а не Президента України.
Тому цей нікчемний папір офіційно ніхто не називає договором, а лише Мінськими домовленостями. Підписали цей папірець самозванці, бандити з Донбасу, як російські колаборанти . Росія, звичайно, стороною конфлікту себе не визнає( іхтамнет). Прагнучи уникнути відповідальності, Порошенко вдався до такого шахрайства, через залучення Кучми. Очевидно, що Порошенко усвідомлював, що в пункитах Мінських домовленностей є очевидні умови державної зради.
Росія теж розуміла нікчемність мінського папірця, то швиденько проштовхнула визнання його через затвердження в ООН. Але, попри все сказане, Порошенко, вже чотири роки повторює, як мантру: «Мінським домовленностям альтернативи нема». Якщо ж, альтернативи нема, то й нічого шукати іншого виходу з глухого кута. А Порошенко і не шукав. Тому у нього не було і нема жодного плану деокупації окупованих українських земель і Криму і частини Донбасу.
Він готовий був до капітуляції. З цією метою Порошенко затіяв зміни Конституції під Мінські домовленості. І навіть вже проштовхнув у першому читанні, але наштовхнувшись на опір суспільства, змушений був зупинитися з цією злочинною затією.
1. Цікаве визнання з цього приводу Медведчука. Ось що він сказав у передачіна ТВ — 112 8 лютого 2019 року: у президента Порошенка є політична воля домовлятися, немає ресурсу голосів у ВРУ, але немає ресурсу ( бракує голосів у ВРУ). У цій злочинній суті можна знайти пояснення іншим його поступкам і діяльності чи бездіяльності на шкоду Україні.
2. Не маючи ресурсу для беззастережного виконання плану Кремля, Порошенко об’єктивно намагається догоджати Москві і сприяти реалізації її планів по плавному упокоренню і підпорядкуванні України. З цією метою Москва скорегувала тактико-стратегічні методи війни:перевіривши військовий конфлікт на східному фронті у стадію тліючого конфлікту, мета якого тримати Україну в напрузі, виснажувати ресурси і деморалізувати українські війська через бездіяльність. Основна увага приділяється веденню війни всередині України психологічними, дезінформаційними, економічними політичними і дипломатичними засобами.
3. У планах Москви, використати вибори до ВРУ, домогтися збільшення прокремлівської фракції в парламенті і значного посилення впливу у всій системі влади. І тут Порошенко запопадливо демонструє свою лояльність до кремлівських планів ( розум «п’ятої колони» і статус особливого у сприянні діяльності одного з головних кремлівських координаторів підривної антидержавної діяльності Медведчука).
4. Про важливий елемент юридичної війни, де Порошенко зіграв однозначно на користь Росії (вилучення з Конституції прав розташовувати іноземні військові бази).
5. Замість економічних санкцій проти агресора, Порошенко сприяє зберігати і поширювати позиції російського бізнесу в Україні( в тому числі в стратегічних галузях, наприклад енергетичній, суднобудівній, інформаційній). Україна продовжує постачати Росії стратегічні товари, зокрема титанову сировину.
6. Порошенко доклав максимальних зусиль, аби на міжнародному рівні Росія не була визнана стороною збройного конфлікту в Україні. І це засвідчує про головний провал української дипломатії, за яку відповідальний Порошенко (він формує кадрову політику, визначає головні завдання).
За п’ять років війни жодної «Білої книги російської військової агресії проти України», де мала бути зібрана доказова база про людські жертви ( в тому числі про втікачів від російської агресії, яких чомусь називають фальшивим терміном («внутрішні переселенці»), руйнування населених пунктів, інфраструктури, промислових підприємств,нанесених колосальних екологічних збитків.
Така книга мала б бути надана авторитетним міжнародним організаціям, наприклад ООН т.ін; урядам всіх країн. Натомість навіть таке завдання не було поставлене перед урядом: зібрати і систематизувати такі дані, а для цього уряд мав би створити спеціальний координаційний орган. Таке завдання мав би поставити РНБО, де головою є Порошенко!
Жодного разу Україна не поставила питання про виключення РФ з числа постійних членів Ради Безпеки ООН або хоч би заборонити Росії голосувати при розгляді питань, що стосуються України. Останнє питання цілком досяжне, оскільки Росія веде агресивну війну проти України. Але цього не хоче не тільки Росія, але й Порошенко. Він робив і робить все можливе, щоб цього не сталося. Досі не розірвані дипломатичні відносини з Росією (немає аналога в історії в подібних випадках), жодного разу на офіційному рівні не було правдиво названо оборонну війну України проти російської воєнної агресії ( вживався термін: антитерористична операція невідомо проти кого, тепер операція об’єднаних сил. Що ж то за операції і проти кого вони?)
Все це відбувається не випадково, а з метою не допустити Росію під визначення агресора. Ніде за кордоном на офіційному рівні Росія не визнана агресором і відповідно воєнний конфлікт Росії з Україною неправильно визначається, як : «криза на Сході України», конфлікт на Донбасі, сепаратисьтський рух іт.д. і все це через ганебну зрадницьку поведінку політичної верхівки і в першу чергу Порошенка. Зміни сприйняття не може бути, якщо у нас дипломатичні відносини з ворогом, якщо досі не розірваний Договір про спільне використання Азовського моря від 2003р. як внутрішнього водоймища. Саме таке визначення облегшує обходити міжнародне морське право при контролі Керчинської протоки, будівництві Керченського моста і створювати додаткові загрози безпеці України, дозволяючи російським суднам, в тому числі військовим, підходити до самої берегової лінії. Цей Договір мав бути розірваний ще у 2014р. Те, що досі цього не зроблено — злочин.
Порошенко цього не зробить, так само як нізащо не розірве дипвідносини, бо цього не хоче Росія. До речі, так само досі діє Договір про вільну економічну зону «Крим». Що ж все це означає — маразм?! Ні — злочин проти України!
Ще кілька слів на дуже важливу тему. Порошенко, як Верхголовком і Голова РНБОУ нічого не зробив, аби навести лад в оборонній промисловості і налагодити виробництво найнеобхіднішої зброї і боєприпасів.
Насамперед це засоби протиповітряної, проти морської оборони. Що до протикорабельної зброї , то це не ті казки, які нам розповідає Турчинов нібито про розроблену нову протикорабельну ракету, чи байки деяких генералів про морскітний флот.
Насправді ще на початку 90 років минулого століття, українськими інженерами і науковцями розроблена, виготовлена і була випробувана особлива крилата протикорабельна ракета, аналогів якій на той час у світі не було, бо її локатори не могли виявляти. Але, Порошенка не дуже цікавило виробництво високо ефективних засобів зброї, він навіть не потрудився зберегти склади зброї і боєприпасів, призначені ним високі чини допустили випустити їх у повітря.
Порошенка більше цікавили «москіти», бо туди можна було збувати металобрухт зі своїх підприємств.
Тут я зупинився на деяких важливих моментах до діяльності, які відносяться до компетенції Президента. Нехай ті малоросійські некорисні ідіоти, які так силкуються видати себе за патріотів та українських інтелігентів. Незаперечні факти розкривають справжнє цього, так званого, верховного головнокомандуючого, може ,нарешті протверезіють.
Президент Порошенко дуже часто виходив за межі своїх повноважень, визначених Конституцією України. Такі дії мають відповідні оцінки у Кримінального Кодексу України, але зараз я не буду торкатися цих питань. Це тема для розгляду на майбутньому судовому процесі над Порошенком. Я вірю, що такий процес відбудеться невдовзі після президентських виборів. Це необхідно в ім»я торжества справедливості і національної безпеки України.
І на завершення одне принципове зауваження. Нерідко можна почути від деяких журналістів, політиків, громадських діячів( я тут не маю на увазі платних порохоботів) фразу : Порошенко успішний бізнесмен. Це суцільна неправда. Порошенко не успішний бізнесмен, а великий шахрай, аферист і законопорушник. З 1996 року Порошенко працював різних власних структурах, і саме тоді його бізнес безперервно зростав, яким він не мав права займатися. Порошенко ніколи справно не сплачував податки. Ставши президентом, він завершив формування типово мафіозної системи управління державою.
Порошенко понад усе любить гроші, всі його діяльність підпорядкована нестримному збагаченні. Все решта, що він говорить — брехня (фейки).
16 лютого 2019року Степан Хмара
Копіювати
