Поки Оксана тяжко працювала в Італії, її чоловік привів додому іншу.

З Оксаною журналістка molbuk.ua познайомилася в автобусі, розговорилися. На вигляд їй 50-55 років.

“Економила на всьому”

“Оце справила весілля єдиному синові. Було багато гостей, дорогий ресторан – я все оплатила. Подарувала синові ключі від квартири, яку придбала для нього, – розповіла жінка. – Уже понад десять років працюю в Італії, доглядаю за літньою сеньйорою. Поїхала туди, бо хотіла добудувати будинок у селі, придбати синові квартиру в Чернівцях, оплатити його навчання в університеті. Правда, він тоді ще до школи ходив. Дуже сумувала за синочком і за чоловіком. Майже щодня телефонувала, висилала додому зароблене, передавала посилки. Собі нічого не купувала – економила на всьому. Проживала і харчувалася у господарів, одяг брала біля сміттєвих контейнерів. Спершу було дуже важко на чужині. Іноді така туга нападала, що хотілося все покинути й повернутися. Та зупиняла думка, що треба ще меблі придбати, чоловік машину нову захотів. Тому терпляче тягнула цю лямку. І сподівалася, що на старості заживемо щасливо вдвох із чоловіком у новій хаті, будемо бавити внуків, я займуся своєю улюбленою справою – садитиму квіти. Та не судилося…”.

Оксана витирає сльози. Намагаюся її заспокоїти, але чую лише схлипування. Через деякий час жінка продовжує: “Коли син повідомив, що хоче одружуватися, дуже зраділа. Подумала, що справлю йому весілля і вже залишуся вдома, бо стомилася за ці роки прислуговувати. Сказала про це сеньйорі, вона дуже засмутилася, бо звикла до мене. Летіла додому, наче на крилах, із головою поринула у весільні клопоти. Хотіла справити синові весілля на вищому рівні.

Як кажуть, собі на радість й на заздрість людям. За цими турботами не звернула увагу, що чоловік став холодний, ніби не рідний, вечорами десь пропадав. Запитав: “Коли їдеш назад?” Я відповіла: “Не поїду вже, залишуся вдома, досить із мене тих заробітків”. Думала, Анатолій зрадіє, а він якось дивно на мене подивився, щось пробурчав”.

“Син теж зрадив мене”

Настав довгоочікуваний день весілля. Оксана почувалася щасливою, зустрічала гостей, благословляла молодят. Бачила, що чоловік постійно біля якоїсь молодої жінки крутиться, обнімає її. Подумала, що це його родичка.

“До мене підійшла моя колишня однокласниця Марія і каже: “Ти не бачиш, що в тебе під носом робиться”. “А що робиться?” – запитую здивовано. “Ех, ти, заробітчанка, – махнула подруга рукою. – Поки ти в Італії спину гнула, твій Анатолій привів собі молоду жінку, живе з нею вже два роки”. “Неправда! Ти заздриш нам, тому й зводиш наклеп на мого чоловіка. А він кохає тільки мене!” – я так кричала, що почали звертати увагу гості. “Подивися, це його коханка, – Марія показала на жінку, з якою постійно був Анатолій. – Вона навіть народила від нього дитину. Про це все село знає. А ті гроші, що ти висилала, він тратив на свою нову сім’ю. Поїдеш і знову будеш висилати їм євро”.

“І тоді я зрозуміла, що вона не обманює. Ця гірка правда вдарила в самісіньке серце, за мить зруйнувала все, про що я мріяла роками на чужині, – Оксана знову почала плакати. – Мене турбувало одне – чи знав про це син? “Як не знав, якщо вона постійно проживала у будинку, який збудували за твої гроші, спала на ліжку, яке купили за твої гроші”, – запевнила Марія. “Тоді чому не сказав про це мені?”. “Боявся, що ти перестанеш присилати гроші, бо вони вже всі звикли до безбідного життя. То поклади край цій хитрій грі, яку ведуть твої чоловік і син, – порадила подруга. – Бо як тільки ти вийдеш за поріг, та жінка знову повернеться і буде тут господинею”.

Про важку розмову із чоловіком і сином Оксана не захотіла розповідати, мовляв, дуже боляче. “Знову повертаюся до Італії, – зітхнула. – Зателефонувала сеньйорі, вона сказала, що радо прийме мене. Нехай живуть собі. Бог їм суддя. Не знаю, що буде далі. Напевно, доведеться доживати віку на чужині…”.

“Причиною розлучення стає зрада”

Роман Рудницький, лікар-психотерапевт, доцент БДМУ

“За статистикою, вісім із десяти сімей заробітчан розпадаються. Дуже часто причиною цього стає зрада одного із подружжя. До різних спокус більше схильні чоловіки, які під час тривалої розлуки відчувають дефіцит уваги і підтримки. Розлуку з батьками – мамою чи татом – дуже важко переживають діти. Найкритичнішим є період від 12 до 16 років, коли дитина починає формуватись як особистість. З’явилося поняття “соціальне сирітство”, коли при живих батьках-заробітчанах діти ростуть з бабусями та дідусями. Тому, якщо людина вирішила поїхати за кордон, то краще це зробити всією сім’єю. При цьому варто обдумати всі ризики, які можуть на них чекати.

джерело