Не так давно, коли були опубліковані останні рейтинги, які показували картину гіпотетичного голосування на президентських виборах, що не дуже відрізняється від минулорічних результатів, це викликало бурхливу реакцію у багатьох прихильників окремих політиків у стилі “все це вигадки” і т.д.
Про це пише політолог Петро Олещук у своєму блозі на “Главреді”.
Але тут треба зрозуміти одну просту річ. Вибір – це завжди співставлення кількох альтернатив, і вибір чогось, що подобається більше за наявні альтеративи (або хоча б не подобається менше).Тож які альтернативи у нас на “політичному ринку”?
Ті ж рейтинги показують на дві політичні сили, що мають близькі позиції (і лідери яких теж не сильно відрізняються за рейтингами. Мова про ЄС та ОПЗЖ.От такі “реальні” альтернативи пропонує українська політика Зеленському та його партії.
Цікаво, що це ж саме опитування групи “Рейтинг” показало: найгіршими президентами в нашій історії опитані вважають Порошенка та Януковича. Ще раз. Опозиційна сила, фактично, будується довкола ідеї повернення до часів президента, якого суспільний загал вважає найгіршим. Як думаєте, багато шансів у такої сили на перемогу тут і зараз? Тим більше, що якщо послухати представників тієї ж ЄС, то виходить, що вони взагалі не вважають, що треба було щось змінювати за часів Порошенка. Сивочолий Гетьман робив усе правильно, не припускався помилок, а поразки зазнав лише тому, що зловісний Коломойський запустив страшне чаклунство – “телемагію” каналу 1+1. Якби не ця напасть, то Порошенко правив би довічно, купаючись у любові співгромадян.
Думаю, не треба пояснювати, наскільки це все не відповідає дійсності. Повторюсь. Громадяни вважають Порошенка одним з найгірших президентів. Звісно, це не означає якусь комплексну оцінку чи зважений аналіз. Просто громадяни пригадують, як їм жилося, і їм це не дуже подобається. Тому Кучма – “найкращий”, бо для багатьох саме з його часами асоцієються щось “нормальне”. Тобто, це оцінка не особистості, а стану суспільства у певний період.
Логічно було б поміркувати над проблемами, які були раніше, зробити перезавантаження, показати розуміння вад минулого і бажання їх виправити у майбутньому. Банально показати прагнення змін. Це б наповнило опозицію сенсом, а, отже, і перспективами замінити владу.
Але опозиційні лідери обрали простіший шлях – пропагандистську накачку власного електорату через підвищення постійного емоційного заряду негативу.
Технологічно це має наступний зміст. “Накачка” власного електорату дозволяє уникати його розмиття та зберігати його цілісність. Водночас, це створює нездоланну межу між “своїм” та “чужим” електоратом і маргіналізує таку політичну силу.
Прикладом цього став нещодавній “вишиванковий скандал”, коли, у відповідь на розміщення виробником вишиванок у себе на сторінці фото Зеленського та дружини у власних вишиванках, на цю сторінку відбулася навала “щирих порохоботів”, очолюваних окремими “лідерами думок”. Навала супроводжувалася прокльонами, обіцянками різноманітних кар та іншими милими проявами “народної любові”.
З одного боку – це демонстрація відданості електорату своєму Пророку. З іншого боку – це найкращий спосіб відлякати від себе електорат, що коливається.
Власне, те саме було рік тому, коли Зеленський переміг. 75% підтримки йому дала саме неадекватна істерія опонентів. Найцікавіше, що вони продовжують гнути лінію, яка принесла повну поразку. Продовжують робити те саме – “качати” свій електорат до стану неадекватності, відлякуючи всіх поміркованих та більш-менш нейтральних. Це просто дивовижне мистецтво перетворення усього довкола тебе на ворогів, і потім постійної образи на цих “ворогів”.
Тож чого вас дивує збереження логіки минулих виборів, якщо абсолютно вся політика у нас підтримує логіку цих виборів? При чому, я не розумію, з яких мазохістських міркувань це роблять основні опоненти чинної влади?
Копіювати
