Другий день переглядаю відео з села Дуброва на Львівщині, де місцеві жителі насипали курган і встановили статую Божої Матері прямо перед фасадом Стільського Городища, спотворивши унікальну історичну пам’ятку. Переглядаю коротко, уривками по 10-20 секунд. Потім виходжу надвір, гуляю у садку, збираю жуків. І знову повертаюся у село Дуброва.
Ось 70-річний історик, доктор наук Орест Корчинський, який досліджує це городище із 1981 року. Сивий, худий, трохи згорблений. Тихий. Кабінетна людина, який випало зробити неймовірне відкриття у професійній кар’єрі. Ось селяни. Різні, старі і молоді, чоловіки і жінки. 30-рійний хлоп фізично нависає над істориком. «А чого то ви кажете, що я неосвічений? Ви шо, мене вчили?»
Дзигувата як вишкварка баба, із таким горлом, що не до Львова, до Місяця докричить. Крик істеричний, забиваючий, без можливості вставити жодного слова. «Злодій! Злодій! Гроші! Де наші гроші?!» Гроші-гроші-гроші, луною звідусіль, хоч через екран неможливо зрозуміти, про які гроші ідеться. Потім ніби прояснюється.
Професор не просто відкопав городище, він сюди екскурсії возить. Школярів, студентів, іноземців, цілими автобусами. А бабі нічого не платить. Де справедливість? Пам’ятка біля села, а селу не капає. «Дорога! Де дорога?
Чому ти не зробив дорогу?» — кричать вони дідові. Тридцять років археолог копає, а дорогу у село не зробив.
Справна молодичка. Та теж викрикає і теж «тикає», і теж кидається з кулаками. «Хлопці, приберіть камери, — хтось підказує операторам, — бо будете биті».
Десяток дідів. Ті не дискутують. Ті заходять і з ноги до пана Ореста: «Бл..дь! …лядь! …лядь!»
Нічого більше, тільки «…лядь». Напевно, і цих можна зрозуміти. Якщо добре постаратися, усіх можна зрозуміти, правда?
У них тут пивниці у підземних галереях. І льохи. З міцними навареними воротами, із замками, з арматурою і забетонованими одвірками. Печер мало, кілька десятків розкритих, а дворів у селі багато. Звичайно ж, дісталися сховища найбільш пробивним і горлатим, і так просто вони своє не віддадуть.
І заповідник свій запхайте в дупу. Не буде тут заповідника.
Нічого тут не буде. Ніколи.
Сон розуму завжди породжує чудовиськ.
Слабкість влади завжди породжує безкарних рагулів.
І я не вірю у просвітництво. Не вірю, що цих людей можна навчити, пояснити, переконати. Як ти поясниш, якщо там тільки одна функція, голос на вихід? На вхід давно зацементовано, незалежно від віку. Мама з татом їм не розказали, школа не розказали, а от такий самий освічений піп розказали і пальцем тицьнули, куди статую ставити.
І не у статуї справа.
Купіть їх, чи що? Ми нікуди не дійдемо з ними еволюційним шляхом. Єдине місце, куди вони здатні привести – це дупа. І єдина наша надія у тому, що вони, у принципі, дешеві при купівлі, як редька на базарі.
Введіть уже можливість офіційного викупу голосу на виборах. Дайте їм право прийти на дільницю і на законних підставах продати свій бюлетень державі, замість того, щоб вкидати у скриньку.
А у межичассі, між виборами, поставте їм міліціонера з нагайкою.
Копіювати
