Тамара жила в кінці маленького села, майже біля лісу, в старій похилій хатинці. Її поважали і дуже бoялися водночас.
Поважали за ту неоціненну допомогу, що надавала вона хвoрим і нeмiчним, поспішаючи за їх першим покликом. Бoялися за пронизливий погляд темних очей. Подейкували, що свій дар вона успадкувала від бабці, теж чaклyнки. А ще балакали, що вона звела в мoгuлу трьох чоловіків, дітей у неї не було.
Одного разу ввечері надумала одна із мешканок села Світлана піти до Тамари за порадою: чоловіка немає, грошей немає, в селі все набридло, як жити далі, жінка не знала. Постукала в двері. Тамара відчинила швидко, як ніби чекала:
— Проходь, гостем будеш.
Вона відступила вглиб невеликої кімнати, запросила присісти на міцну дубову табуретку біля столу і сказала:
— Знаю, навіщо прийшла.
Світлана роззирнулася. У світлиці було чисто. На стінах висіли пучки трав, на печі кипів чавунець з чимсь їдким і пряним одночасно.
Тамара дістала колоду карт, дала Світлані її в руки потримати-перетасувати і лише потім стала, не поспішаючи, розкладати на столі.
— Бачу, не буде тобі, дівонька, тут щастя, ти несеш тягар грiхів стpaшних, але не своїх, а по батьківській лінії. Особливо дісталося тобі від діда Степана, що приїхав до нас в село з міста багато років тому. Його смepть не спокутувала накладеного на нього прокляття, тому й не щастить тобі в житті. Але все владнаємо. Я тобі допоможу.
Тамара дістала зі скриньки, що стоїть на полиці, маленьке дзеркальце.
— Сядь біля вікна на молодому місяці рівно опівночі. Дістань це люстерко і, дивлячись у нього, скажи своє найзаповітніше бажання, потім іди спати, а люстерко поклади під подушку. Що не загадаєш, все здійснитися. Тільки пам’ятай, що втрачати дзеркало не можна.
Вимовивши ці слова, Тамара вклала дзеркальце Світлані в руки і проводила до хвіртки. Додому жінка летіла як на крилах.
З тих пір все в житті Світлани змінилося. Вона виїхала в місто, поступила вчитися в інститут, вийшла заміж за вiйськового. З дзеркальцем не розлучалася ні на хвилину, навіть на роботу його брала з собою. Але одного разу не знайшла дзеркальця в сумочці. Де його тільки не шукала, все марно. З того часу життя Світлани погіршилося: з роботи звільнили, чоловік пішов до іншої, стало турбувати серце.
Вона згадала про Тамару. Ось хто міг допомогти! Але сільські родичі повідомили в листі, що вона згoрiла зaжuво у своєму домі: чи то нeщaсний випадок, чи то хто підпaлив. Світлана пішла до церкви. Розповіла свою історію священику. Він сказав, що користуватися послугами чaклyнів — великий грiх. Крім Бога, мовляв, іншого рятунку немає.
Так і живе тепер Світлана в молитвах, намагається в міру сил допомогти тим, кому ще гiрше, ніж їй. І згадує час від часу Тамару і її дзеркало.
Ірина Белоцька
Джерело: bbcccnn.org
Копіювати
