Жила собі літня людина. Вдівцем був, дружина пішла з життя шість років тому. Сумував він за нею страшно, але самотність відганяв пудель на ім’я Пончик, якого чоловік забрав із притулку. Діти вже дорослі, але теж не багато живуть.
Пенсія у дідуся маленька, на нормальне проживання не вистачає, тож старий упродовж місяця збирав скляні пляшки, у сусідів просив, а ті з радістю віддавали. Їм ці пляшки не потрібні, а якщо старому потрібні, то чому б і ні? І з собакою сусіди теж допомагають, чи принесуть іноді корми, чи іграшку дадуть.
Словом добрі у дідуся сусіди, добрі. Назбиравши за місяць пляшок, дідусь їде на своєму старенькому Жигулі разом із Пончиком до пивного заводу, щоби здати їх. Чому не здає у прийом склотари, який знаходиться за кілька будинків? Так просто! На заводі більше платять за пляшки, а дідусеві гроші потрібні.
Ось прийшов час, коли потрібно відвозити пляшки. Але щось день у старого не задався з самого ранку. То авто не заводиться. А якщо заводиться потім, глухне. То пляшка розбилася. Вже здавалося б усе, налагодилося, дідусь вирушив у дорогу. Але на перехресті не помітив дідусь Мерседес.
Слава Богу нічого серйозного не сталося, так, подряпини. З машини вийшов водій, оглянув машину та оцінив ушкодження. Вийшов і дідусь, зляканий і стривожений, що тепер робити. Чоловік підійшов до старого, і каже: — Ну, що старий, як вирішуватимемо? — зло запитав він.
— Не знаю синку, у мене ж страхового поліса немає, а пенсія — мізерна. — відповів дідусь. — Ти розумієш, що накоїв, дурень ти старий? — почав кричати водій на дідуся, взяв його за плечі і тряс його. Це все дійство побачила сусідка, яка найбільше допомагала йому. Вона підбігла до чоловіка, коли той почав трясти дідуся.
Вдарила того сумкою по плечах і почала кричати: — Дай дідусеві спокій! Чи не бачиш чи що?! Він ледве на ногах тримається, а ти його так трусиш! Уяви собі, що в таку ситуацію потрапив твій батько! Що ти скажеш на таке? Як відреагуєш?! — Розійшлася жінка. І в цей момент чоловік замовк, побілів, присів, взявшись за голову і мало не заплакав. Виявилося, що його батька не стало ще коли йому 8 років було.
Він вибачився і попросив номер телефону старого. Коли дідусь уже приїхав із заводу йому зателефонували. Це був той водій. Він ще раз вибачився, і попросив сказати адресу, адже накупив усіляких продуктів, корму для Пончика та деяких інших речей для старого. Коли чоловік привіз це все дідусь дуже дякував і хотів навіть заплатити, але чоловік відмовився і навпаки дав йому грошей.
— Вибачте, за те, як я відреагував на ту ситуацію. Якщо щось буде потрібно, виникнуть проблеми — обов’язково зателефонуйте і я завжди допоможу.
Копіювати
