Подаємо мовою оригіналу:
Подивилася.
Не інтервʼю, а прям цілий «плач Ярославни»).
Значить, росію ображали всі і скрізь.
Ображав навіть лєнін, який «створив неіснуючу Україну».
Образив Горбачов, страшно образив розвалом срср.
Ображало НАТО, бо не захотіло до себе брати.
Ображали, звісно європейці.
Ображали українці. Дуже ображали. Третім туром в 2004 році і Революцією Гідності. І самим своїм існуванням.
А ще більше ображали американці. Розширенням НАТО, підтримкою України, Югославією. І навіть що систему ПРО зробили собі попри заперечення росіян). Це ж яка обідка.
А ще винні поляки, бо «Гданськ не віддали» і «гітлера змусили».
Ну ясно, що оці всі його, путіна, «змусили»…
Впіймала себе на думці, наскільки разюче тональність цього його нинішнього інтервʼю відрізняється від тої промови дворічної давнини, коли людожер хвацько розказував як вони «всіх поставлять на місце», бо явно вірив в «Київ за два-три дні».
Два роки виснажливої війни, санкції, сотні тисяч жертв, рішення Міжнародного суду і визнання путіна міжнародним злочинцем кардинально змінили стиль його спічу. Тепер це «нє віноватая я, це він сам»…
Давно не бачила такого жалюгідного видовища, коли лідер ядерної держави пояснює неспровоковану агресію якимись листами від 1654 року, а ніби то «незалежний американський журналіст» ставить такі компліментарні питання, аби зробити цей абсурдний монолог хоч трохи зрозумілим американській публіці.
Тож виглядає, що Карлсон прилетів в москву, аби побачити навпроти себе справжнього малюка… З купою комплексів і образ… Саме таку картинку має врешті побачити світ.
Копіювати
