Протягом останнього року дипломатичні зусилля Києва сконцентровані на реалізації “формули миру Зеленського”. Український президент не раз повторював, що тільки реалізація усіх її десяти пунктів здатна принести справедливий мир, а інші мирні плани Україна не бажає навіть обговорювати.
Кульмінація роботи над “українською формулою” – проведення “Глобального саміту миру”. За задумом України, на цьому заході лідери десятків країн мають разом обговорити формулу Зеленського і створити на її базі чіткий план досягнення миру, який надалі хочуть представити Москві.
ВВС розповідає все, що відомо про підготовку цього заходу, труднощі з його організацією та те, чого саме варто очікувати від саміту, який пройде в середині червня у Швейцарії.
Десяток мирних планів
Переговори про мирне врегулювання між Україною та Росією розпочалися буквально у перші дні після повномасштабного вторгнення, наприкінці лютого 2022 року. Спочатку делегації зустрічалися на території Білорусі, у березні перемовини перенесли до Стамбула. Сторони навіть вийшли на проєкт рамкової угоди, проте згодом контакти між ними зійшли нанівець.
Чому саме провалилися ті перемовини, досі достеменно невідомо.
Можливими причинами цього спостерігачі називали: розбіжності між Україною та Росією у баченні принципових моментів документів, які вони обговорювали; поява інформації про звірства російських військових під час окупації Бучі та інших українських міст та сіл; надії обох сторін на те, що вони все-таки зможуть перемогти противника на полі бою; неготовність третіх сторін надавати гарантії дотримання досягнутих без їхньої участі домовленостей; абсолютна взаємна недовіра між перемовниками.
Ймовірно, у той момент зіграли всі ці причини у комплексі. У будь-якому разі, вже влітку 2022 року будь-які контакти між Києвом і Москвою припинилися: напівформальні переговори зараз ведуться виключно з гуманітарних питань – обміну полоненими та тілами загиблих, а також повернення вивезених з України дітей.
Після провалу тих переговорів завдання налагодити спілкування між українським та російським лідерами взяли на себе керівники третіх країн.
Першу таку спробу у червні 2022 року зробив президент Індонезії Джоко Відодо. Він здійснив вояж за маршрутом Київ-Москва, а за його підсумками заявив, що доставив Володимиру Путіну якесь послання від Володимира Зеленського і готовий і надалі забезпечувати спілкування між ними.
Київ тоді нервово відреагував на слова Відодо. Прессекретар Зеленського Сергій Никифоров відзначив, що якби український президент хотів щось передати російському візаві, він зробив би це у своєму щоденному телезверненні.
“Не потрібно брати на себе те, чого ти точно не зможеш зробити”, – сказав в інтерв’ю ВВС радник керівника Офісу українського президента Михайло Подоляк.
Приблизно тоді ж, влітку 2022 року, Москва почала усіма можливими каналами транслювати меседж, що вона готова до негайного відновлення мирних переговорів з Києвом. Про це говорили не лише Володимир Путін та Сергій Лавров, а й, наприклад, ексканцлер Німеччини Герхард Шредер чи угорський прем’єр Віктор Орбан, які зберігали зв’язки з Кремлем.
Паралельно в інформаційному просторі з’являлися нові звістки про те, що та чи інша країна чи група держав готують власні версії “мирних планів” для України та Росії. Лише протягом кінця 2022 – початку 2023 років про власні мирні ініціативи заявляли Китай, Індонезія, Ватикан, група африканських держав під неформальним керівництвом ПАР.
У сумі з планами, про існування яких не оголошували публічно, у певний момент кількість таких ініціатив досягла десятка, каже ВВС співрозмовник з-поміж українських дипломатів. У Києві вважали, що ці плани насправді є спробами “посередництва на боці Росії”.
Але на цьому тлі комунікації Києва виглядали не найкращим чином. Він, з одного боку, відкидав усі запропоновані “партнерами” плани, з іншого – говорив про готовність сісти за стіл переговорів із Росією лише після того, як останній російський солдат залишить міжнародно визнану територію України (включно із Кримом). Така позиція здавалася багатьом зовнішнім спостерігачам ультимативною та нереалістичною.
Суперечливі оцінки отримав і указ Володимира Зеленського про заборону вести будь-які переговори з президентом Росії Володимиром Путіним від 30 вересня 2022 року. Українські коментатори з розумінням поставилися до цієї, як вони вважали, емоційної реакції Зеленського на рішення російської влади “приєднати” до РФ чотири регіони України. Але, каже ВВС джерело в українських дипломатичних колах, багато зовнішніх спостерігачів сприйняли цей указ як доказ недоговороздатності Києва, відсутності у Зеленського бажання закінчувати війну миром.
У цих обставинах Україна, продовжує співрозмовник ВВС, конче потребувала власного мирного плану, здатного заглушити “какофонію мирних ініціатив” та “окреслити українську рамку, українське бачення того, яким чином має закінчитися війна”.
“Формула Зеленського”
У цих обставинах протягом усього літа 2022 року українці розробляли, а восени презентували рамкову пропозицію, яка пізніше отримала назву “Формула миру Зеленського”.
Ситуація на полі бою у той час була вкрай несприятливою для росіян.
У вересні українська армія провела блискавичний “Слобожанський наступ”, в результаті якого звільнила сотні квадратних кілометрів території та десятки міст та сіл у Харківській, Донецькій та Луганській областях. Зупинити подальше просування ЗСУ Росія змогла лише поспіхом проведеною та явно непопулярною у російському суспільстві “частковою мобілізацією”.
На початку листопада Росії довелося вдатись до “непростого рішення” – відвести війська з єдиного захопленого після повномасштабного вторгнення українського обласного центру, Херсона. У свою чергу, Москва завдавала масштабних ударів по українській енергетичній інфраструктурі. В цих ударах не було військового сенсу, а якщо їхня мета полягала в тому, щоб посилити в українському суспільстві антивладні настрої, то й вона не була досягнута. Ці удари лише згуртували українців “навколо прапора”.
В ту пору західні військові аналітики та політичні експерти часто констатували, що Росія “зазнала стратегічної поразки”, та усіляко звеличували Україну та її військове та політичне керівництво.
Саме в таких обставинах 15 листопада 2022 року, за чотири дні після звільнення Херсона, Володимир Зеленський у своїй онлайн-промові на саміті “Великої двадцятки”, який проходив в Індонезії, презентував “формулу миру”. Реалізація її десяти пунктів, говорив він, дозволила б досягти справедливого миру, забезпечити адекватне покарання агресора і унеможливити повторення конфлікту.
Що передбачає “Формула миру Зеленського”
- Радіаційна та ядерна безпека.
- Продовольча безпека.
- Енергетична безпека.
- Звільнення всіх полонених і депортованих (в тому числі викрадених українських дітей).
- Виконання Статуту ООН і відновлення територіальної цілісності України та світового порядку.
- Виведення російських військ і припинення бойових дій.
- Повернення справедливості.
- Протидія екоциду.
- Недопущення ескалації.
- Фіксація закінчення війни.
Багато західних спостерігачів вважають, що “українська формула миру” фактично описує умови капітуляції Росії, а її реалізація не дає Володимиру Путіну можливості закінчити конфлікт, “зберігши обличчя”. А тому, продовжують вони, план Зеленського є нереалістичним.
З іншого боку, ця формула є зрозумілою у логіці Києва (і українського суспільства), за якою територіальна цілісність України не є предметом для перемовин, бо найменший клаптик території країни під контролем Росії є передумовою для нової агресії в майбутньому. У логіці Києва Москва, безумовно, має компенсувати Україні та її громадянам збитки від війни, яку вона сама й розв’язала, відповідальні за воєнні злочини, зґвалтування та вбивства мирних жителів, бомбардування цивільних об’єктів, звичайно, мають бути покарані.
Саме тому в риториці Києва про те, що війна має закінчитись “справедливим миром”, настільки важливим є слово “справедливість”. Для України це питання не просто про торги, поступки та компроміси з агресором, а про цінності, прихильність до яких декларує цивілізований західний світ, про світопорядок, заснований на правилах.
І саме тому у західних партнерів України в публічній дискусії немає аргументів для критики її “формули миру”.
Офіційна позиція “колективного Заходу” щодо закінчення війни та мирних переговорів між Україною та Росією полягає в тому, що це Київ має сам вирішити, у який момент сідати за стіл переговорів із Москвою і які умови за цим столом висувати.
“Мирний план” Зеленського – це і є формально озвучена переговорна позиція у таких гіпотетичних перемовинах. І цю позицію по факту підтримують західні партнери України – у публічній сфері вони просто не можуть дозволити собі нічого іншого.
“Формула миру президента Зеленського – це єдина ініціатива, яка зараз всерйоз обговорюється міжнародною спільнотою. Інші ініціативи згадувалися, але зараз вони не є актуальними”, – заявив у жовтні минулого року голова дипломатії ЄС Жозеп Боррель.
ройде в Швейцарії. Згодом озвучили і дату та місце цього заходу: він відбудеться 15-16 червня цього року на курорті Бюргеншток поблизу Люцерна.
Хто приїде, а хто ні?
Зараз організація “Глобального саміту миру” – це зовнішньополітичний пріоритет номер один Офісу українського президента. Зідзвони зі швейцарськими колегами з цього приводу відбуваються практично у щоденному режимі, підтверджує ВВС Дарія Зарівна.
Найближчим часом потенційним учасникам саміту розішлють офіційні запрошення.
Навіть цей, здавалося б, протокольний крок не варто недооцінювати. Адже саме склад учасників саміту, рівень представленості на ньому різних держав величезною мірою визначатиме значення та можливі результати заходу.
Співрозмовник ВВС з Офісу українського президента каже, що для Києва принципово важливо, щоб держави, які братимуть участь у саміті, були представлені першими особами.
З цього організатори виходили, визначаючи таймінг саміту. По-перше, він відбудеться за тиждень після виборів до Європейського парламенту, і зніме частину суто політичного тягаря з плечей лідерів європейських держав. По-друге, він відбудеться за лічені дні після саміту “Великої сімки”, який пройде 13-15 червня зовсім поруч, в італійській Апулії. Ця обставина має полегшити логістику для лідерів країн “Сімки”, насамперед президента США Джо Байдена, присутність якого в Бюргенштоку автоматично надасть “саміту миру” статус глобальної важливості.
Окрема інтрига пов’язана з участю в “українському саміті” партнерів Росії з БРІКС. Їм, звичайно, надішлють запрошення, проте зовсім не факт, що всі вони на них відгукнуться, вже сьогодні визнають інформовані співрозмовники ВВС.
Досягненням-максимум для організаторів “мирного саміту” став би приїзд до Швейцарії китайського лідера Сі Цзіньпіна. Більше того, на певному етапі надії на повноважну участь Китаю у мирній ініціативі Володимира Зеленського виглядали обґрунтованими. Влітку минулого року представник офіційного Пекіна взяв участь у зустрічі політичних радників у саудівській Джидді.
“Участь Китаю в саміті в Джидді стала доказом, що ми здатні об’єднувати Захід і Глобальний Південь навколо бачення справедливого миру. Для росіян це було боляче і неочікувано”, – резюмував Андрій Єрмак.
Однак, на наступні саміти радників китайці не приїхали.
Позиція Китаю нині полягає в тому, що Захід має негайно припинити посилати зброю Україні, бойові дії мають заморозитись на нинішній лінії зіткнення, а Київ та Москва мають розпочати мирні переговори.
У Києві такий підхід принципово відкидають. “Просте припинення вогню сьогодні було б рівносильним легітимізації захоплення територій Росією і проклало б шлях до ще одного замороженого конфлікту – сценарію, який одночасно є несправедливим, небезпечним і, більше того, нежиттєздатним”, – написав у грудні минулого року у статті для Politico Андрій Єрмак .
Щодо червневого “мирного саміту”, позиція Пекіна не до кінця зрозуміла. З одного боку, у березні цього року посол Китаю у Швейцарії Ван Шітін не виключив участі його країни у цьому заході. З іншого боку, приблизно тоді ж Politico з посиланням на високопоставлені джерела повідомило, що Китай “намагається переконати Європу дозволити Росії сісти за стіл мирних переговорів – можливо, вже у Швейцарії, інакше Пекін ігноруватиме такі зустрічі”.
Офіційно МЗС Китаю заявляє, що Пекін підтримав би “організацію у належний час мирної конференції з рівноправною участю всіх сторін” – слід читати, України і Росії.
Про доцільність конференції, в якій брали б участь і Київ, і Москва, говорять і низка інших держав. У березні цього року на переговорах з Володимиром Зеленським турецький лідер Реджеп Ердоган заявив, що його країна готова “відновити процес переговорів, який раніше відбувся у Стамбулі” – тобто прийняти мирний саміт за участю представників і України, і Росії.
“Ми не бачимо, як можна запрошувати (до переговорів) людей, які все блокують, знищують та вбивають. Ми хочемо отримати результат. Результат – справедливий мир для України. Тому спочатку цивілізовані держави розроблять план, а вже потім залучатимуть представників Росії, які захочуть справедливого миру”, – досить різко відповів на цю пропозицію Володимир Зеленський.
Про необхідність залучити до розмов про мир в Україні Росію говорять і в Європі – причому йдеться не лише про представників Угорщини та Словаччини, які вважаються “троянськими конями Путіна” в Євросоюзі. У січні цього року про те, що “ми маємо знайти той чи інший спосіб залучити Росію” до переговорного процесу, заявив міністр закордонних справ Швейцарії Іньяціо Кассіс. Але тут, швидше, йдеться про далеку перспективу: на червневому саміті представників Росії явно не буде.
“Проблеми з Росією нам не потрібні”
Перелік країн, яким будуть надіслані запрошення, публікувати не будуть. У лютому цього року Андрій Єрмак говорив, що такі запрошення надішлють до 160 світових столиць. На початку квітня Bloomberg писав, що у саміті братимуть участь “80-100 країн”.
Джерело ВВС в Офісі президента каже, що запрошення будуть надіслані у більш ніж 160 країн, а приїдуть до Швейцарії представники “понад ста держав”.
За словами Дарії Зарівної, організатори не ставили собі за ціль досягти максимальної кількості учасників: виходили насамперед із логістичних обмежень приймаючої сторони. “Це ж величезного масштабу задача, це як Генеральну асамблею ООН організувати”, – каже вона.
Співрозмовники ВВС не виключають, що через обмежені можливості прийому такої кількості високих гостей частина учасників заходу приєднаються до нього в онлайн-режимі.
Цілком ймовірно, що остаточний перелік країн-учасниць “саміту миру” стане відомим просто в день його відкриття.
Такі заходи секретності не дивують тих, хто стежить за перипетіями довкола “формули Зеленського”. Так само не публікувалися і списки учасників самітів радників у Джидді, на Мальті і в Давосі.
Організатори майбутнього “саміту миру” пояснюють, що змушені вдаватися до таких заходів через те, що Росія всіма можливими способами намагається натиснути на держави, які потенційно могли б взяти участь, – перш за все йдеться про представників Глобального Півдня, – аби вони не їхали на організовані українцями заходи.
“Багато країн Глобального Півдня так і кажуть: ми, звичайно, на стороні добра, ми вас підтримуємо, але й проблеми з Росією нам не потрібні”, – каже співрозмовник з Офісу президента України.
“У нас є точна інформація від розвідки, конкретні дані про те, що Росія не просто хоче зірвати саміт миру, а має конкретний план: як це зробити, як зменшити кількість країн, які братимуть у ньому участь, як діяти, щоб миру не було ще довше”, – заявив минулого тижня Володимир Зеленський на зустрічі з іноземними та українськими послами у Києві.
Окремо український лідер пообіцяв поділитися з дипломатами даними розвідки з цього приводу, однак публічних коментарів щодо цього ані від Зеленського, ані від іноземних дипломатів не надходило.
Українські ЗМІ повідомляли, що російське МЗС напередодні зустрічей радників по “формулі миру” проводило бесіди з послами країн Глобального Півдня в Москві, вимагаючи від них ігнорувати ці засідання.
ВВС не може незалежно підтвердити цю інформацію.
“Мова ультиматумів”
Офіційну позицію Москви щодо червневого “саміту миру” найпростіше описати як “агресивний ігнор”.
Формально Москва продовжує використовувати умовно “конструктивну” риторику про готовність у будь-який момент розпочати переговори з Україною.
“Чи готові ми до переговорів? Так, готові. Але тільки ми готові до переговорів, не базованих на якихось “хотілках” після застосування психотропних засобів, а базованих на тих реаліях, які склалися, як у таких випадках кажуть, на землі”, – заявив у березні цього року Володимир Путін, маючи на увазі, очевидно, визнання Україною територіальних втрат у вигляді Криму та чотирьох областей, території жодної з яких Росія наразі не контролює повністю.
Спостерігачі припускають, що список вимог Путіна для закінчення гарячої фази війни з Україною насправді може бути ще ширшим. Нещодавно Wall Street Journal написав, що західні союзники Києва побоюються, що метою Росії залишається заміна нинішньої української влади на керівництво, яке буде більш чуйним до вимог Кремля. В Україні поширена думка про те, що стратегічною метою Москви є ліквідація української державності як такої.
Про існування українського плану в Кремлі, звичайно, в курсі – і називають його не інакше, як, висловлюючись словами керівника російського МЗС Сергія Лаврова, “порожньою ультимативною так званою формулою миру Зеленського”.
Проведення саміту у Швейцарії посол Росії у цій країні Сергій Гармонін називає “безглуздим”.
“З Росією не можна розмовляти мовою ультиматумів”, – пояснив Гармонін в інтерв’ю швейцарській пресі в січні цього року.
“Обговорювати плани мирного врегулювання ситуації в Україні без участі Росії, що пропонує українське керівництво, досить дивно і смішно”, – заявив у лютому прессекретар російського президента Дмитро Пєсков.
А 13 березня офіційна представниця російського МЗС Марія Захарова заявила, що Росія відмовиться від участі у швейцарському саміті навіть якщо представників Москви туди запросять.
Чого чекати від саміту?
Чи не головна проблема майбутнього саміту у Швейцарії – це завищені очікування щодо його результатів, сформовані офіційним Києвом принаймні всередині України.
Так, у серпні минулого року в інтерв’ю латиноамериканським ЗМІ Володимир Зеленський назвав свою “формулу миру” не лише “єдиним дипломатичним шляхом досягнення миру”, а й універсальним підґрунтям для припинення інших збройних конфліктів на планеті.
“Дорогоцінним каменем у короні дипломатії” називав майбутній “мирний саміт” міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. У рамках підготовки цього матеріалу ВВС звернулася до керівника українського МЗС за коментарем, проте не отримала відповіді на запит.
Оптимізм українських топ-політиків передався громадянам країни, свідчать соціологи. Проведене у січні цього року соцопитування Центру Разумкова показало, що майже 80% українців підтримують ініціативу провести міжнародну конференцію на найвищому рівні з питання досягнення миру. При цьому 58% респондентів погоджувалися з тим, що Росію запрошувати на такий захід не варто (за запрошення росіян виступають 22%).
Однак найперше питання до саміту як такого: якого взагалі прогресу на шляху до закінчення війни можна очікувати від зібрання, на якому не присутня одна зі сторін цієї війни?
Співрозмовники ВВС в Києві радять для відповіді на нього поміняти оптику і не сприймати саміт саме як інструмент закінчення війни.
“Цей саміт – про те, яким ми хочемо бачити післявоєнний світоустрій. Якщо шукати аналогії у минулому, ми можемо згадати Тегеранську конференцію, де фактично було закладено фундамент ООН. У ній не брала участь Німеччина”, – каже ВВС директор програм безпеки Ради зовнішньої політики “Українська призма” Ганна Шелест.
Тегеранська конференція, про яку говорить експертка, – це саміт за участю Йосипа Сталіна, Франкліна Рузвельта та Вінстона Черчілля, що відбувся задовго до закінчення Другої світової, наприкінці 1943 року. На цій конференції, до участі в якій справді не запросили представників Третього Рейху, обговорювалися як стратегія боротьби проти Німеччини та її союзників, так і фундаментальні питання післявоєнного світопорядку.
“Обговорювати якісь питання без участі Росії можна, а то й потрібно, якщо ми хочемо сформулювати свою позицію на майбутніх мирних переговорах, які відбуватимуться вже за одним столом з Росією, і узгодити цю позицію з тими, хто бачить світ так само, як ми (Україна)”, – продовжує Ганна Шелест.
Завдання-максимум “мирного саміту” ще у вересні минулого року сформулював заступник Андрія Єрмака Ігор Жовква: в інтерв’ю “Укрінформу” він заявив, що проведення цього саміту має затвердити “монополію” саме українського мирного плану. “Після цього не з’явиться вже жодного іншого альтернативного плану!” – заявив тоді він.
Реалістичним завданням установчого “мирного саміту” співрозмовники ВВС називають розробку конкретної пропозиції, яка, з одного боку, охоплювала б максимальну кількість пунктів “формули миру”, а з іншого – під якою вже зараз готова була б підписатися максимальна кількість країн (і, відповідно, щоб їхнє зобов’язання підтримувати Україну у відповідних сферах і у майбутньому було документально зафіксовано). Таким чином, обережно припускають співрозмовники ВВС, результатом саміту цілком може стати певна модифікація “формули миру Зеленського”.
У будь-якому випадку інтенсивна та багатостороння робота над проєктом підсумкового документа саміту триває прямо зараз.
“Є певні тертя”, – констатує джерело ВВС, прямо причетне до його підготовки. І додає: не виключені різні конфігурації. Зокрема, документ може й не прийматися офіційно на саміті, а стати основою, дорожньою картою і доопрацьовуватися в робочих групах. Може бути і так, що остаточні формулювання будуть фіналізовані вже у Швейцарії протягом двох днів роботи саміту.
“Звісно, хотілося б вийти на конкретний документ. Максимально простий, чіткий і ясний, нехай він складається з п’яти пунктів, але щоб його не можна було прочитати якось інакше, щоб у ньому не було чого обговорювати, щоб це не було повторення Мінських угод та Нормандського формату”, – каже джерело ВВС.
“Наш головний перемовник – це ЗСУ”
Співрозмовники ВВС переконані, що головним чинником, який впливатиме на те, чим закінчиться “Глобальний саміт миру”, стане ситуація “на землі”, тобто на полі бою на сході та півдні України.
“Наш головний перемовник – це Збройні сили України”, – висловився в ефірі “Радіо Свобода” колишній посол України в США та Росії Володимир Єльченко.
Наразі ініціативою по всій лінії зіткнення володіють російські війська. Більше того, у своїх публічних заявах Володимир Зеленський та голова української воєнної розвідки Кирило Буданов анонсували підготовку Москвою нового масштабного наступу наприкінці травня – на початку червня.
Натомість західні ЗМІ припускають, що Володимир Путін принципово не зацікавлений у будь-яких змінах своєї “української політики” до намічених на листопад президентських виборів у США. Перемога на них Дональда Трампа, нібито прогнозують у Москві, призведе до значного послаблення підтримки Києва з боку Вашингтона.
Проте розрахунок (або надія) українців сьогодні пов’язані з тим, що вже найближчими днями почне надходити військова допомога з ухваленого минулого тижня масштабного американського пакету. Додатковим чинником, здатним схилити шальки терезів на бік Києва, називають ухвалення парламентом закону про посилення мобілізації.
Символічним жестом, який теж може посилити позиції України, стало б і застосування на полі бою ще перед початком саміту сучасних західних літаків. Раніше повідомлялося, що перші винищувачі F-16 можуть прибути в Україну ще до кінця цієї весни.
Співрозмовники ВВС зазначають: якщо станом на середину червня Україна демонструватиме нехай навіть відносні успіхи на полі бою, вона зможе розраховувати на сильніші формулювання у підсумковому документі саміту. У такому разі, розраховують у команді Зеленського, серед учасників саміту знайдуться ті, хто зможе представити Москві напрацювання цього заходу, а дипломатичний та політичний тиск на Росію помітно посилиться.
Якщо ж учасники заходу не будуть впевнені у воєнних перспективах України, збільшиться ймовірність того, що прямо на скликаному Києвом саміті Володимира Зеленського будуть закликати до негайних переговорів із Москвою на російських умовах, а сам саміт, ймовірно, закінчиться без ухвалення підсумкового документа.
Втім, кажуть співрозмовники ВВС в експертних колах, відсутність результату у такому разі теж можна буде вважати результатом. Адже тоді стане зрозуміло, що принаймні на даному етапі війни “формула миру Зеленського” “не злітає”, і Україна буде просто змушена відкритися для обговорення альтернативних форматів врегулювання.
Вже зараз співрозмовники ВВС не виключають варіант, за якого у разі невдачі “мирного саміту” у Швейцарії в іншому місці буде скликаний новий “мирний саміт” – під егідою, наприклад, того ж Китаю чи адептів заморожування конфлікту на нинішній лінії зіткнення. Гіпотетично у ньому може взяти участь Росія, але малоймовірно, що на нього приїде Київ. Більше того, співрозмовники ВВС припускають, що можуть знайтися держави, – причому не обов’язково представники Глобального Півдня, – які візьмуть участь в обох самітах, і в “українському”, і в “російському”. У перспективі ці країни можуть стати посередниками у нових мирних переговорах.
Проте станом на сьогодні виглядає, що Україна абсолютно не готова обговорювати жодні сценарії розвитку подій, які допускають її воєнну чи дипломатичну поразки, а її президент демонструє впевненість у перемозі над Росією.
“Ми повинні перемогти. У нас немає альтернативи. Я не знаю, якою буде ця перемога, не знаю конкретного дня. Я не знаю, як саме це станеться… Але я знаю, що у нас немає альтернативи. Тому ми маємо перемогти. І ми переможемо”, – сказав Володимир Зеленський минулого тижня в інтерв’ю Fox News.
Копіювати
