«Я багато чую від молоді: «Я не народжений для війни», але за два роки на війні я побачив, що армія – це не є щось страшне», – каже начальник групи сил підтримки 102 бригади Андрій Лукашевич.
102-га окрема бригада територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського – це з’єднання Сил територіальної оборони України. Бригада, яка дислокується в Івано-Франківський області, перебуває у складі Регіонального управління «Захід» Сил ТрО та сьогодні захищає рубежі України на Запоріжжі.
Два роки захищає Україну від окупантів в минулому архітектор-дизайнер Андрій Лукашевич. Сьогодні він – начальник групи сил підтримки 102 бригади ТрО.
«За два роки на війні я побачив, що армія – це не є щось страшне. Тут завжди є багато чому навчитися, і воювати не так страшно. Я багато чую від молоді, як вони кажуть: «Я не народжений для війни», «Я не вмію», «Я не знаю». Тут є великий досвід. Як до нас приходять молоді люди, ми завжди їх підтримуємо, вчимо, надаємо правильні напрямки руху. І зрештою, людина стає не те що би хорошим військовим, але перестає боятися», – відмічає Андрій Лукашевич.
У цивільному житті Андрій мав власну студію.
«До війни я був архітектор-дизайнер. Працював з задоволенням вже 20 років. Після закінчення інституту у була військова кафедра, тому в лави прийшов лейтенантом», – розповідає про свій шлях військовий.
Зараз Андрій зі своїми бійцями займається мінуванням і розмінуванням.
«А також облаштуванням бліндажів, траншей, окопів. Коли приїжджаєш на нову ділянку оборони, є ситуації, коли потрібно прикрити танконебезпечні напрямки, наступ піхоти. Там є різні варіанти: викладаємо протитанкові міни, протипіхотні, дотримуючись Женевської конвенції, тобто розтяжок не ставимо. Завжди міни в нас в керованому варіанті, з електропідривачем. Це така гра, напевно, як в шахи. Цікаво, тому що треба думати, як противник, аналізувати рельєф, аналізувати їхнє озброєння, яке активно працює. Враховувати час – в темну пору доби чи шукати туман, чи мінувати вночі виходити. Інформацію, яку ми отримуємо від ротних, складаємо все докупи і приймає з саперами рішення – плануємо і працюємо», – розповідає про військові будні Андрій Лукашевич.
Військового надихає його сім’я і віра в перемогу.
«Я дуже хочу, щоб наша країна була все ж таки незалежною від Росії і процвітала. І це мене надихає. Моя сім’я мене надихає. Звісно, вона потребує захисту. Але в Україні для військових чужих людей не буває. Тому там ми переживаємо за всіх. Кожне село, коли куди б не приїхали, для нас воно стає своїм, рідним. І люди так само – ніби і чужі, але все одно свої. Прагнемо їх захищати», – каже військовий.