Подаємо мовою оригіналу:
Сьогодні зранку багато ходила в справах по своєму мікрорайону.
В якусь мить мені здалося, що я зірвала мовний джекпот.
Навколо мене лунала ЛИШЕ українська мова.
Здавалося, що це тривало дууууже довго. Я зачудовано прислухалася. Хвилин через сорок мені вже захотілося вщипнути себе та перевірити, чи я дійсно зараз знаходжуся в Харкові.
Молодь щебетала чистою літературною мовою, старші люди розмовляли милою слобідською говіркою.
Раптом із стану щасливої замилуваності мене вивів якийсь мужчина, що звернувся до мене російською мовою: «Дєвушка, ульібайтєсь так всєгда. Когда ви ульібаєтєсь, кажется, что солнца вокруг больше».
І тут я усвідомлюю, що ходжу по вулицях, усміхаючись) Цікава така картинка збоку: ходить дама і сама собі чогось посміхається.
Кажу мужчині: «Дякую. Гарного вам дня». А він одразу перейшов на українську мову і радісно відповів: «І вам гарного дня. Все буде Україна!».
«Звісно, так і буде» – відповіла я.
Дякую, Боженьку!
Такого тривалого занурення в українську мовну стихію в мене ще тут не було.
Копіювати
