Я завжди обожнював своїх батьків. Думав вони ідеальні. Адже в дитинстві огорнули мене любов’ю та турботою. Ми все робили разом, часто їздили на природу, ходили в гори та усі разом займалися спортом. Мама так гарно ставилась до тата, постійно робила йому всілякі сюрпризи, готувала смачненьке, завжди хвалила його, і батько кохав і поважав неньку.
Саме батьки стали для мене прикладом подружжя, яким воно має бути. Я мріяв про таке життя. Та нещодавно все змінилось. Мені вже 27 років, я маю серйозні стосунки та планую освідчитися своїй коханій. І ось прийшов до батьків, а мами десь нема.
– Де ж вона так пізно?
– Зараз буде, зачекай.
Пів години я сидів, а тоді мама прийшла з букетом квітів.
– Що це таке? Мамо, ти де ходила.
– Добре, сину, значить час тобі правду дізнатися.
– Ти що? Не лякай!
– Ми з твоїм вже не разом.
– Як це? Що ти таке говориш.
– Ось так. Ми розлучились. Просто живемо під одним дахом, але я скоро переїду.
– Куди?
– До Павла.
– А хто такий Павло?
– Мій друг.
– І давно ви з другом разом?
– Синку, ну нащо тобі це?
– Хочу знати.
Виявилось, що роман мами з цим Павлом триває вже шість років. Спочатку вони зустрічались потайки, а тоді ненька все татові розповіла. Він думав, що це несерйозно, чекав, що мамі набридне, але все марно.
– Тато, мама зрадниця, чому ти такий спокійний?
– А що я маю робити? Людину не примусиш любити.
Я не міг його зрозуміти. А на маму дивитись було гидко. Не розумів, як вона могла так вчинити з татом? Нащо сім’ю зруйнувала? Я остаточно розчарувався в ній. Не хотів бачити, і не відповідав на дзвінки. Через це вирішив і пропозицію не робити. Та нещодавно з самого ранку в мої двері постукали. Відчинив – мама.
– Нащо ти прийшла?
– Поговорити.
– Нема про що. Як ти могла тата залишити. На старості!
– Послухай, я цього не хотіла, не планувала. Навіть намагалась розійтися з Павлом. Та не змогла. Це було б однаково не чесно.
– Що ти таке говориш? Ти ж любила тата! Чи то все була брехня!
– Ні, кохала, і Павла кохаю. Дуже хочу, щоб ти з ним познайомився. Ти зрозумієш, який він хороший і цікавий.
– Не дочекаєшся! Ти осоромила своєю поведінкою мене! Поводишся, наче дівчина мала.
Я вигнав маму. Як вона собі це уявляє? Як може просити, щоб я зрадив тата? Я подзвонив батькові і все розповів, а наостанок додав:
– Не переймайся, я б ніколи так не вчинив! Знати їх обох не хочу!
– Синку, перестань, дарма ти так! Це твоя мама, не ображай її. Ми усі вже дорослі, ну сталося так, покохала іншого. Бодай спробуй зрозуміти її.
– Не хочу! Ти надто добрий! Того вона й пішла, не можна з жінками по-доброму! Всі вони поганців люблять.
– Не правда це. Я прожив з твоєю мамою найкращі роки свого життя і вдячний за це Богові. Тільки по-доброму й можна з жінками, якщо хочеш, щоб тебе любили!
Батько дивує мене. Та я не збираюсь пробачати. Не знаю, як бути далі. Чи варто взагалі з мамою спілкуватися. Ви б змогли пробачити таке?
IrynaS
Копіювати
