Це був, по суті, третій Майдан, безкровний, рішучий і спокійний. Насправді, моя вина невелика. Навіть так: її, моєї провини і зовсім немає. Таку думку оприлюднив у Фейсбуці глава Асоціації психіатрів України Семен Глузман, передає АНТІКОР
Категорично не бажаючи віддавати свій голос Петру Порошенко, я голосував за Володимира Зеленського. Це не було для мене звичайним доглядом від більшого зла. Для мене зло від відновлення Порошенко в президентському кріслі було не більшим злом, а злом абсолютним. Так само, думаю, думали і інші мої співгромадяни, ті самі 73% виборців. Яких так звана українська інтелігенція називає сліпим і нерозумним бидлом.
З Володимиром Зеленським не знайомий. Як і з усім його оточенням. Прекрасно розумію, як важко йому, всім своїм життям непідготовленому до прийняття рішень вищого державного рівня. В умовах, коли тисячі людей прагнуть допомогти порадами з обов’язковою умовою особистого знайомства.
А спадок Порошенко залишив йому найтяжчу. Грошима і батогом дресирований парламент, не своїм голосом говорить кабмін, і, головне, пекучу ненависть народу до влади. Проте, доведеться йому до цієї тяжкості звикати. І жорсткою рукою, якщо не кулаком, затикати нерозумні роти колишнім друзям і співробітникам.
Те, що сталося з ним і з нами – не тільки відштовхування більшості від влади Порошенко. Це був, по суті, третій Майдан, безкровний, рішучий і спокійний.
Коли в 1953 році помер тиран і вбивця Сталін, його оплакували мільйони. Не всі, але далеко не 25%. Через кілька років ця дивна любов до мертвого диктатора випарувалася. Це, якщо хочете, прояв людської фізіології. У путінській Росії Сталін як і раніше живий, але це – ініційована, навіяна пам’ять, що підтримує сучасного авторитарного правителя.
Пройдуть роки, всього лише кілька років, і хворобливе звеличення Петра Порошенка розчиниться в буденності. І станеться це і в разі успішного президентства Володимира Зеленського, і в ситуації провалу його ініціатив. Що ж, доведеться нам шукати собі нового президента.
Одне очевидно: гальванізація трупа не повертає його до життя. Це стосується і політичного трупа, яким сьогодні є Петро Олексійович Порошенко.
У 70-ті минулого століття в зоні мені довелося читати мудрі книги, оточення моє було таке. В одній з них я прочитав: «Визнання панування права над державою знімає його відповідальність за стан законодавства і будь-який свавілля, прикритий протиправним позитивним законом». Явіч, мудрий професор Явіч …
Порошенко так і не став гарантом дотримання Конституції. Він категорично не хотів ним бути. Брехнею і безпринципністю він підміняв право. Тому ми, українці, його від себе отторгли. Ми, 73 відсотки виборців. Мирно, але твердо.
У 1895 році в Санкт-Петербурзі була опублікована чудова книга «Боротьба за право». Там були такі слова: опір особистості неправі, тобто порушення права, є обов’язок, борг. Усуваючи від влади Петра Порошенка, ми виконали свій громадянський обов’язок. Поступово ми навчилися цьому.
Решта – дозвільні емоції.
Копіювати
