Минулого тижня я вернувся з-за кордону й отримав дзвінок від нового власника ZIKу. Тарас Козак попросив не робити ніяких публічних заяв до зустрічі з ним через тиждень (він теж був за кордоном). Для мене етика є важливішою від ситуативного хайпу. Я дотримав слова. Розмова відбулася. Тож тепер я вільний від обіцянки.
Цей пост я починав писати 3 чи 4 рази, і завжди то стирав, то переписував, то відкладав на наступний день, бо голова пухла.
Ці два тижні пройшли в десятках зустрічей і сотнях розмов. Ви будете здивовані, але найбільш патріотичні (й навіть нарвані) люди в один голос казали мені …залишатися на ZIKу. Мовляв, якщо тобі дають автономію і ти можеш гнути проукраїнську лінію далі – обов’язково роби це. Збережи свій майданчик. Роби своє діло для свого глядача, до якого ти йшов 12 років.
Я був вражений. Я зрозумів, що така позиція вичерпно пояснює, чому ми всі в такій непросвітній дупі. А тому, шановні патріоти, що ви готові пристосовуватися завжди і всюди. Ви готові крадькома і впівголоса співати свої янгольські пісні, перебуваючи в самому центрі пекла. Це типово українська історія: ми будемо зневажати ворогів, але користуватися їхніми ресурсами. Піткін в тилу ворога.
Дивіться: новий власник гарантував мені цілковиту незалежність і недоторканний острівець. Запрошуй кого хочеш, критикуй кого хочеш, бери теми, які хочеш, ніхто взагалі не буде втручатися. По суті умови навіть кращі, ніж були.
Я дякую йому за цю пропозицію. Проте:
Не можу.
Не буду.
За ці два тижні новий менеджмент убив телеканал ZIK. Він повністю розвернутий від своєї аудиторії. Телеканал за лічені дні став по суті партійним. Безлімітно зайшли такі токсичні постаті, як Шуфрич, Рабінович, імбецил Кива і весь пул спікерів ОпоЗаЖиття. Я, Кіпіані, Рахманін, Даниленко раніше могли цьому опиратися і сумарно зберігати проукраїнську лінію, натомість кончені негідники були компактно зосереджені в однієї ватної тьоті. Тепер же ZIK перетворено з самобутнього каналу в типову каналізацію.
Так звана «новая каманда прадюсерав» нічого не вміють, окрім як будувати типовий канал. ТИПОВИЙ. Третій ньюзван, четвертий 112-й, сьомий прямий. Якщо вершина їхнього креативу – це годинний ефір «Запитай у Киви» та «Правила життя Нестора Шуфрича», то їхній інтелектуальний і професійний рівень не викликає жодних запитань. Убожество.
Я міг би лишитися у своїй недоторканній автономії. Але я не хочу бути причетним до медіа-Чорнобиля. Його не видно, але він буде фонити щонайменше 25 років.
Я прощаюся з аудиторією ZIKу.
Дякую кожній людині, яка мене помітила в екрані й залишалася поряд усі ці роки.
Я нікого не прошу бойкотувати ZIK. Знаєте чому? Тому що «сильно принципову» позицію стосовно ZIKу мають передусім ті, хто зранку до ночі дивиться його і плюється. Принциповості від журналістів вимагають чомусь ті, хто не мають принциповості. Срані патріоти нонстоп дивляться NewsOne і плюються, потім перемикають на проклятий 112 і сидять там півдня, потім переходять на ZIK (його медведчук купив, аяяй), і надивившись цього всього, моляться Отче-наш-Богородиця-Діва і згадують світлої пам’яті Бандеру з Шухевичем, аби вранці мерщій увімкнути реваншистські канали, щоб бути в курсі. ЛИЦЕМІРИ. Ось хто дивиться отруйні канали й вимагає позиції від усіх, крім себе. Дивіться далі. Будьте в курсі. Робіть їм рейтинги.
Так само я не буду закликати політиків та публічних людей відмовлятися приходити на ефіри. За деякими вийнятками, їм усе одно, куди ходити – лиш би по тєліку показали. Навіть націоналісти мені пояснювали: ми хоч до чорта лисого підем, лиш би нас показали. Уся ця братія борців за Україну піде і на двомовні ефіри, і на спільну студію з добкіними-мураєвими-бойками, лиш би мелькнути там. Наші борці за Україну не лише погодилися на такі правила гри – вони не дадуть ці правила зламати. Найбільші патріоти захекано біжать на найбільш ворожі канали. Та ще й гроші туди несуть. Боже, коли це закінчиться?
А якщо ширше, то…
Проукраїнські сили не хочуть мати свій потужний медіа-продукт. Я писав 4 чи 5 кошторисів для нового телеканалу з громадянською журналістикою, 100% україномовних, з альтернативною концепцією. Однак грошовиті патріоти будуть купляти щопівроку нові лексуси, відправляти коханок у круїз по Латинській Америці, сидіти на дрібній контрабанді – але в інтелектуальний проект не хочуть вкладати. Не тому що ризиковано. А тому що не мають амбіцій бути сильними гравцями. Герої на рівні ресторанних розмов. Вони охоче мімікрують під злоякісний світ замість створювати свій.
Як ніколи гостро постає питання: чи є в цій країні хоч якесь потужне проукраїнське середовище, яке захотіло би творити модерне, україномовне, україноцентричне телебачення?? Чи далі будемо кволо грати другим-третім-четвертим номером у своїй власній країні??
Питання залишається відкритим.
…Та кожен фініш – це по суті старт. Для когось це вільне падіння, але для мене це вільне плавання. Оголошую закритою цілу епоху тривалістю 12 років. Оголошую відкритим новий етап у житті. Про плани наразі не будемо. На все свій час.
Копіювати
