Ми з моїм коханим Андрієм поверталися з турбази і вирішили скоротити шлях, звернувши на стару дорогу. Засніжена дорога здавалася безлюдною, до того ж стояв тріскучий мороз градусів 25.
Машина у Андрія тепла, і сам він відмінний водій, так що мені з ним спокійно. Я знайшла радіохвилю з хорошою музикою і, відкинувшись на спинку сидіння, милувалася засніженим пейзажем.
— Навіть зустрічних не трапляється, — сказав Андрій, — майже глухе місце.
Раптом попереду, на трасі, побачили машину. Андрій зменшив швидкість і зупинився. З машини вийшов чоловік і майже кинувся нам під колеса.
— Біда у людини, бензин закінчився, треба допомогти, — сказав Андрій.
Я мовчки дивилася на водія іншої машини, який не помітив мене. Я не бачила його три роки, — це був мій колишній чоловік. Він пішов, коли я натрапила на смс-ки в його телефоні. Я пам’ятаю, як він кричав, що не повинна була так робити, що цим я сама себе принизила. З яким гордим виглядом збирав свої речі, тому як йому неприємно жити з жінкою, яка перевіряє його телефон. А я і не перевіряла, просто вийшло так, неможливо було не помітити очевидне.
Він наплював на всі наші прожиті роки, не посоромився нашого вісімнадцятирічного сина, — подав на розлучення і поділ майна. Я вже тоді знала, що він зустрічається дівчиною на п’ятнадцять років молодшою за нього. Через півроку після розлучення вона народила хлопчика, — це єдине, що я дізналася про них, і більше його не бачила.
Мені з трудом вірилося, але зараз на цій, майже занедбаній дорозі біля заглухлого автомобіля, возився мій колишній чоловік, який колись мене сильно образив.
Дверцята автомобіля розчинилися і з них вийшла його дружина, притискаючи до себе дитину, — було помітно, що їй холодно. Я відкрила двері машини, щоб впустити їх, вона посадила хлопчика на заднє сидіння, привітавшись і ще не встигнувши розгледіти мене, потім сіла сама.
Підскочив мій колишній:
— Відігрівайтеся, — сказав він молодій дружині, — скоро поїдемо. — Дякую, вік не забуду, що зупинилися і виручили, — і тут він підняв очі, адресуючи мені свою подяку, і тут же поперхнувся власними словами. Обличчя витягнулося від подиву, — зовсім не очікував в цьому місці зустрічі зі мною.
Миттєво на його обличчі з’явилася гординя, як в той раз, коли він йшов від мене:
— Виходь з машини, — сказав він дружині з дитиною, яка заплескала своїми накладними віями, не розуміючи, навіщо з тепла на мороз, та ще з дитиною.
— Давай-давай, — квапив він.
І тоді вона знову подивилася на мене і, нарешті, згадала нашу випадкову зустріч ще до розлучення в супермаркеті. Тоді у неї жоден мускул на обличчі не здригнувся, коли побачила мене, законну дружину. І тепер винувато посунулася до дверей, щоб вийти.
Я не знаю, які почуття керували мною в той момент, але пам’ятаю, що вискочила з машини і майже наказала:
— Так, назад в салон і відігрівати малюка! — Я взяла її під лікоть і наполегливо направила в теплу машину, зачинила дверцята і, не дивлячись, на пісне обличчя колишнього, сіла на переднє сидіння.
Тим часом Андрій допоміг заправитися закляклу машину, а жінка мого колишнього чоловіка з дитиною сиділа на відстані витягнутої руки від мене. Я повернулась: хлопчисько подивився на мене, розглядаючи незнайому йому людину. Дитина була схожа на чоловіка. Як і наш спільний син, — він теж схожий на чоловіка, тільки вони не спілкуються. Я згадала, як зарозуміло він розповідав по телефону комусь із знайомих, що у нього тепер нова машина буде, нова дружина і взагалі нове життя.
Так мовчки ми і просиділи в машині, а потім вона перебралася в свій автомобіль, сказавши мені тихо: — Спасибі.
Колишній навіть не дивився в мою сторону, а мені й не треба його поглядів. Півтора року я зустрічаюся з Андрієм, — розведеним, котрий усвідомив помилки минулого шлюбу, відпустив свої образи. Ми обоє вільні, і нам добре. Ми просто зустрічаємося. У нас не було розмови про спільне життя, мені здавалося, це повинно прийти само собою, і я не мала жодних ілюзій.
— Все нормально? — запитав Андрій, продовживши шлях. — Ти якась задумлива.
— Все добре, рада, що людям допомогли.
Я не говорила, що зустріла колишнього чоловіка з новою сім’єю, мені не хотілося тягти всі ці минулі чвари в наші з відносини з Андрієм. Що стосується колишнього, то моя думка не змінилася: так і залишилася в ньому його гордовитість. Заради своєї гордині він готовий був сьогодні витягнути дружину з дитиною на мороз тільки тому, що в ній сиділа я. І тільки моє втручання завадило.
Я не вважаю себе благодійниця, матір’ю Терезою, пустила погрітися колишню суперницю. Це сталося само собою, просто так повинно бути. І, напевно, якщо б він витягнув їх з машини, мені було б не легше на душі. А так … виходить, ніби щось відпустила від себе, щось далеке, але образливе.
Ми під’їхали з Андрієм до мого дому, хвилин десять сиділи в машині, відчуваючи, що не хочеться розлучатися.
— Слухай, я знаєш, що подумав, — Андрій подивився на мене, потім доторкнувся рукою до мого волосся, прибираючи пасмо з обличчя, — давай візьмемо і одружимося.
І мені стало так тепло і добре від його спокійного голосу, від його продуманих, серйозних слів. Це було зовсім по-іншому, не так, як багато років тому мені робив пропозицію мій колишній чоловік, коли ми були молоді, імпульсивні, які піддаються швидше інстинкту, ніж голосу розуму.
— Ось я дурень! — промовив Андрій. — А квіти, а припасти на одне коліно? — він почав лаяти самого себе.
— Потім, — заспокоїла його я, — все потім, — і потягнулася до його губ, занурившись в світ тихого і зрозумілого мені щастя.
Джерело:osoblyva.com
Копіювати
