– Мамо, скільки ти там ще будеш скрипіти, ми спати хочемо!
– Ну так ти візьми і перестели підлогу, я ще батька твого про це просила.
– Завтра перестелю, лягай вже спати, мені на роботу з ранку.
Ранок.
– Синку, ти пам’ятаєш, що ти обіцяв?
– У нас дощок немає, я завтра подзвоню Микиті і ми поїдемо в місто на його машині.
Завтра.
– Мамо я на рибалку, давай потім.
Пройшов тиждень.
– Синку, я купила дошки, вони в сараї, зроби будь ласка підлогу.
– Дошки купила ?! Ти що, вантажників наймала ?! І за доставку мабуть ще заплатила?!
– Та яка різниця, головне ….
– Я ж тобі сказав! Ми з Микитою з’їздимо в місто і все самі перевеземо!
Зовсім від старості мiзки висохли … – бубонів він собі під ніс демонстративно закриваючи за собою вхідні двері і виходячи на вулицю.
Минуло два роки.
– Мамо, ти чого там все скрипиш! Дитину разбудиш, йди спати лягай!
– …
Через п’ять років мама пoмерла.
Нотаріус запросив до себе її сина з сімейством для того, щоб вручити їм заповіт. Ніхто особливо не очікував золотих гір або закордонної нерухомості. Мати все своє життя жила досить скромно. Будинок за життя побудував чоловік і крім худоби та землеробства у них особливо доходу не було.
Нотаріус дістав зі свого столу файл, в якому чекав офіційний документ, де вказувалося, що будинок і земля переходять у спадок синові і його сімейству і в кінці від руки було написано «Синку, будь ласка перестелити підлогу»
Він подивився на каракулі, і в знак любові і поваги до власної матері пообіцяв виконати її останнє прохання.
Минуло двадцять років.
– Дорогий, я звичайно рада, що ми живемо у твоїх батьків, але може перестелеш підлогу, бо цей скрип ночами не дає мені нормально спати.
– Тату, у нас є дошки?
– Так, бабця твоя ще сто років тому привезла їх і склала на горищі.
Дошки нікуди не поділися, вони як і раніше припадали пилом на старому горищі, чекаючи свого часу, години коли вони нарешті стануть підлогою, частиною будинку, і цей час настав.
Син з батьком дістали інструмент з сараю і почали потихеньку відривати старе дерево, яке знемагало коли проржавілі від часу цвяхи вилазили назовні.
– Нічого собі! Дивись-но сюди! – син дістав з підпілля стару, напівзгнилу сумку.
Через хвилину, заінтриговане сімейство в повному складі, вже стояло біля знахідки.
Стара блискавка легко піддалася і розкрившись, сумка показала свої скарби. Всередині лежали пачки радянських купюр, найбільших номіналів.
Батько обливаючись холодним потом, не вірив своїм очам.
Син витрусив залишки на підлогу і в останній момент з сумки вивалилася записка.
Батько впізнав каракулі своєї матері і прочитав вголос.
– Синку, мій брат пoмер два роки тому, свій будинок і квартиру він заповів мені, я продала їх і виручені гроші, я передаю тобі і твоїм дітям. Я рада, що ти нарешті вирішив перекласти стару підлогу. Тепер в цьому немає необхідності, ви можете переїхати стати на ноги, з любов’ю Мама.
Батько тримав записку в руці і перечитував її знову і знову. Поруч валялися старі трухляві дошки, і пачки непотрібних купюр. У його душі лунав противний скрип.
Автор: Саша Кефір
За матеріалами. bbcccnn.org
Копіювати
