Пост мовою оригіналу.
– Ну нельзя же так резко! Надо постепенно! – сказав мені один про мову.
– А с 1991 по 2019 – это “резко”?
Перечитайте все, что написано о Законе про мову,
ведь сам Закон Вы читать не станете.
Я не буду сейчас оценивать уровень культуры и уважения к Стране, в которой живешь. Я скажу Вам, что родилась в російськомовному середовищі, ходила в русскую школу, на балете, в музыкальной школе, в театральном кружке все говорили по-русски. В моем кульпросветучилище большинство педагогов начинали свой первый урок с вопроса:
“На каком языке Вам читать предмет?”
И большинство отвечало :
” На русском!” И читали на русском.
Недавно в Португалии мне сказали “Я вивчила українську в Португалії. В Миколаївській області я нею не розмовляла”.
Так от. Я вивчила українську в Києві. І спочатку мені говорили україномовні знайомі: “Та не ламай ти язик, не муч себе – говори по-русски”.
20 років тому мені на одному телевізійному кастингу сказали “У Вас неприродня українська мова” і це було правдою,
а 10 років тому на іншому кастингу мені сказали
“Вы могли бы не так красиво говорить по-украински? На вашем фоне наши учасницы будут плохо смотреться”)
Я заговорила українською в Києві, а знаю людей, які живуть в Західній Україні, але так і не заговорили українською.
Є одне слово для досягнення будь якої мети – бажання. І це слово народжується в нашій голові. І з голови все починається. Бажання, або впертість і спротив. В голові ти усвідомлюєш історію своєї країни. Ну а якщо ще до голови додати трохи Душі і серця, то мова твого Краю заговорить до тебе іншими словами, достатньо лише почути. І тобі миттєво захочеться відповісти. Відповісти – українською.
#МовнийЗакон
Копіювати
