– Тату, можна я дівчаток запрошу на день народження?
– Наталю, про яких дівчаток йде мова? – суворо запитав батько.
– Це мої однокласниці, Оля і Ніна.
– Ні, це не можливо! У тебе будуть гості, нашого кола спілкування, а якимось там Олям, нічого робити в нашому домі.
Насупившись, я пішла до себе. У школі мені всі заздрили, вважаючи, що у мене є все для щасливого життя. Насправді, я жила як у в’язниці. Кожен мій крок контролювався батьком, у мене не було подружок, я не могла грати у дворі як всі нормальні діти.
Батьки нав’язували мені різні гуртки, які мені зовсім не подобалися. У свої 11 років, я займалася фортепіано, співом, малюванням. У мене не було ні хвилини вільного часу. А все тому, що я була генеральською дочкою.
Батько виховував мене дуже суворо. Він боявся, що я зганьблю його, якщо виросту недостойною людиною.
– Запам’ятай, Наталю, ти у всьому повинна бути першою і кращою, – повторював мені тато.
– Добре, татку, можна мені трохи пограти у дворі?
– Ні, завтра ми поїдемо на дачу, там і пограєшся!
Так і проходили мої нудні й сірі будні. Вчителі, репетитори, заняття – це все, що я пам’ятала зі свого дитинства. Я сподівалася, що коли стану повнолітньою, то буду сама розпоряджатися своїм життям.
На жаль, я помилилася, мій батько продовжував керувати моїм життям і майбутнім. Я з дитинства мріяла стати лікарем-стоматологом, але мій тато, категорично був проти.
– Ти що, все життя збираєшся в зубах колупатися? Вступиш в юридичний, на адвоката.
– Тату, мені цікава професія стоматолога. Я не хочу бути юристом, адже професія це на все життя. Чому я не можу сама вибрати її?
– Тому що, ти недалека! І нічого не розумієш в житті! – кричав розлючений батько.
– Станіславе, дозволь Наталі, самій визначитися з цим, – спробувала заступилася за мене мати.
– Ні, не дозволю! А ти мовчи і не налаштовуй дочку проти мене. Знай своє місце!
Мені нічого не залишалося, як вступити в юридичний. На другому курсі, я закохалася в Сергія. Хлопець навчався на четвертому курсі і буквально приголомшив мене своєю чарівністю.
Сергій, відповів мені взаємністю і через півроку зробив пропозицію.
– Я не знаю що тобі відповісти. Мені потрібно поговорити з татом, – розгублено промовила я.
– У сенсі, з татом? Це жарт такий? – посміхнувся хлопець.
– Ні, не жарт. Я – генеральська дочка і всі свої дії, повинна погоджувати з батьком. Якби ти знав, як я втомилася від цього. Мені хочеться скоріше вирватися з рідного дому.
– Добре. Давай я прийду до вас у гості в суботу, разом поговоримо з твоїм батьком, – запропонував Сергій.
– Давай, я думаю ти сподобаєшся йому! – зраділа я.
Знайомство не вдалося, мій батько влаштував допит Сергію, тим самим, вивів його з себе.
– Розкажи мені, що у тебе є? Що ти можеш дати моїй дочкі? – запитав батько з презирством.
– Поки, я можу дати їй свою любов, а з часом, коли стану на ноги, у нас буде все.
– Ну ось, коли станеш на ноги, тоді і приходь свататися!
– Вибачте, мені час! – сказав Сергій і пішов.
– Батьку! Як ти можеш? Ми кохаємо одне одного! – плакала я.
– Наталю, я все сказав! Якщо дізнаюся, що ви продовжуєте зустрічатися, то твій Сергій, вилетить з інституту і повернеться до себе на батьківщину! У мене є для тебе відмінний наречений, за нього підеш заміж!
– Який наречений? Хто він? – З жaxом запитала я.
– Федір, мій товариш по службі. Ти добре знаєш його.
– Я не хочу за нього заміж, він набагато старший за мене, та й огидний він мені! – ридала я.
– Наталя, я не питаю твоєї згоди. У тебе вітер в голові гуляє, ти не можеш приймати серйозні рішення.
Незабаром, я вийшла заміж за Федора – так було завгодно моєму батькові, якого ніхто не смів не послухатися. Моє сімейне життя, перетворилася на справжній кoшмар. Спочатку, Федір терпів мене і прикидався, що любить.
Мені довелося кинути інститут і піти в декрет. За три роки спільного життя, у нас наpoдилися дві дочки. У своїх дівчатках я і знаходила розраду, повністю присвятивши себе дітям.
Мій чоловік, приходив пізно, часто нaпiдпитку. Я розуміла, що у нього є інша, в принципі мені було все одно. Я ненавиділа його. Федір також, ставився з байдужістю до мене і дочoк, він лише вдавав, що любить нас і дбає в присутності батька.
Через 12 років мого батька не стало. Після поxopону, Федір прийшов додому добре випивши і влаштував мені скандал.
– Нарешті! Я вільний і більше не буду бачити твою обридлу фізіономію! Якби ти знала, як ви мені набридли, вся ваша сімейка! – сказав мій чоловік.
– Не кричи! Діти сплять! Я не змушувала тебе одружитися зі мною. Ти ж хотів звань? Отримав, що хотів? Щасливої дороги!
– Твої діти мені байдужі, я навіть не впевнений, що вони мої! Це твій батько, споганив мені життя, змусивши одружиться з тобою! Я не міг відмовитися, тому що втратив би роботу, – кричав Федір.
– Ти не чоловік! Я більше не хочу бачити тебе. Забирайся!
Так я залишилася одна з двома дітьми. Без освіти, роботи і коханої людини. Батько мріяв дати мені все найкраще, думав, що зробить мене щасливою, але все вийшло навпаки. Він споганили моє життя. У підсумку, в 34 роки я залишилася злиденною і самотньою, з двома дітьми, яких потрібно якось ставити на ноги.
Джерело:bbc-ccnn.com
Копіювати
