В пошуках квітучих екзотичних рослин 72-річний Петро Масловський об’їздив половину України
Величні платани, тендітні сакури, чудернацькі пробкові дерева, розкішні магнолії та вишукані гліцинії з’явилися в Кам’янці-Подільському з легкої руки лікаря-окуліста Петра Масловського. Таке квітуче «вбрання» місто-легенда здобуло як пам’ятку-згадку про синів Петра Юхимовича, які молодими передчасно пішли з життя…
«Кожна людина має залишити по собі якийсь слід на землі. Пам’ятаєте – побудувати дім, народити сина, посадити дерево… Дім у мене є, синів було двоє… Посадити ж можу сотні дерев! Можливо, так вдасться заповнити порожнечу в душі, щоб хоча б трохи зменшити свій біль», – каже пан Петро із сумом у очах.
«Й досі не знаю, як вдалося пережити те горе…»
«У мене трагічно загинули два сини, тож я вирішив увіковічити пам’ять про них, подарувавши рідному місту квітучі рослини, – каже Петро Юхимович. – Обидвоє моїх дітей, як я та моя покійна дружина, були лікарями. Старший Андрій працював військовим лікарем у Тюмені, мав гарні перспективи. Біда трапилася тоді, коли він приїхав у відпустку до тещі в Україну. Мій хлопчик отруївся чадним газом, коли приймав ванну. Усьому виною засмічена вентиляція.
Через п’ять років ще трагічніше загинув молодший син Сашко. Він поспішав на роботу, їхав у маршрутці, яка втаранилася у КамАЗ. Це був розумний хлопчина, вчився за кордоном, потім працював у Хмельницькій обласній лікарні. Саша мав захищати «кандидатську» й одружитися… Не судилося…
Й досі не знаю, як вдалося пережити те горе… Життя втратило сенс, я не знаходив собі місця. Тоді мене врятувала віра в Бога. Згодом захопився садівництвом та знайшов розраду в красі природи».
Першими лікар посадив платани на майдані Відродження. Обрав саме ці дерева, оскільки вони величні, красиві й ростуть дуже довго. А ще їх називають Божими деревами. Нині це вже цілком сформовані рослини, якими милуються не лише кам’янчани, але й туристи-іноземці. А цьогоріч завдяки зусиллям Петра Юхимовича біля них зацвіли ще й різнобарвні гладіолуси. Не обділив чоловік своєю увагою й інші куточки рідного міста. Біля фонтану-водойми він висадив плакучі та класичні сакури та незвично-екзотичне деревце – тамарікс, яке цвіте квітами темно-абрикосового кольору, які згодом перетворюються на зелені листочки. Його рослини квітнуть на «Лебединому озері». Саме там чоловік посадив неймовірної краси алею магнолій – червоних, жовтих, рожевих, синіх…
Залишив свій слід аматор-садівник і на «Гунських криницях», біля собору Олександра Невського, в сквері Магдебурзького права… Навіть в Одесі біля інституту Філатова є сакури Петра Масловського. Там лікар часто буває у відрядженні на семінарах.
«Краса природи гоїть душевні рани»
«Доля не була зі мною ласкавою й ніколи мене не балувала. Спочатку не стало дітей, потім від внутрішньої кровотечі помер малесенький онучок… У нього була вроджена патологія кишківника. А два місяці тому не стало й дружини. Я залишився сам, проте рук не опускаю. В рослинах знайшов розраду та втіху. Краса природи гоїть душевні рани, – каже пан Петро. – Народився я в селі Бережанка Чемеровецького району. Любов до садівництва передалася мені від батька, який був знаним городником. Проте професію обрав іншу – закінчив Кам’янець-Подільське медичне училище та Чернівецький медінститут. Працював у приймальному відділенні міської лікарні, їздив на «швидкій», був дільничним терапевтом. Нині ж поєдную лікарську практику з рослинництвом. Після прийому хворих щодня біжу до своїх дерев та квітів. Літо ж нині видалося засушливе, якщо не підливати – загинуть. Я навіть у відпустку поїхати не можу. Хто ж піклуватиметься про моїх «підопічних»?
Мені хочеться, щоб наше місто було затишним, ошатним та квітучим. Тож я не стою осторонь і допомагаю в міру своїх сил. Чотири роки підряд висаджував нарциси, які привіз із Долини нарцисів, що в Карпатському біосферичному заповіднику. Але вони так і не прижилися. Вже потім вичитав, що усьому виною велика різниця в рельєфі. В Карпатах вони ростуть на висотах у тисячі метрів над рівнем моря. Довелося відмовитися від цієї ідеї. Більшість рослин я купую за власний кошт, деякі, якщо пощастить, мені дарують садівники. Якби не вандали, які знищують плоди моєї праці, то результат був би набагато кращим. Але я не скаржуся, а просто на місці загиблої рослинки висаджую нову».
«Поки є порох у порохівницях, не збираюся зупинятися на досягнутому»
Саме постійний рух та невпинна праця дають самотньому лікареві хоча б трішки забути про власний біль. Можливо, тому й зголосився раз на рік їздити до Почаєва, де він безкоштовно надає допомогу паломникам. Не залишає своєю увагою й маленьких вихованців будинку-інтернату у Виноградові, що на Закарпатті. Не з чужих слів знаючи, що таке горе, Петро Юхимович не може стояти осторонь від чужих проблем, намагається усім, чим може розрадити, самотніх та нужденних. Він і сам колись був паломником. Одразу, коли доля відібрала у нього дітей, вбитий горем батько подався до Ізраїлю, згодом завітав у Банченський монастир в Чернівецькій області. Саме після цього чоловік і віднайшов рівновагу та душевний спокій. А нещодавно ще й почав вишивати бісером. Нині закінчує ікону, яку планує подарувати на день янгола своєму товаришу священику.
«Поки є порох у порохівницях, не збираюся зупинятися на досягнутому, – з природженим оптимізмом запевняє Петро Юхимович. – Найближчим часом планую посадити лавровишню, у якої листочки зелені як влітку, так і взимку. Хочу придбати декілька різновидів плющів та магнолій. Коли мене не стане на цьому світі, згадка про Масловських не згасне».
Копіювати
