Колись я вірив, що путлер спричинив війну. Але з часом зрозумів, що це свідома воля росіян. Їх бажання забрати все у слабшого і поділити. І вони вперто обирають того гопника в краватці, що втілює їх прагнення в життя. Ми не такі.
Я не хочу в рашку. І ми маємо зробити все, щоб туди не потрапити.
Пам’ятайте російський підводний човен” Курськ “, який “она утонула”, а її загиблий екіпаж, за словами Путіна, був одружений на “десятидоларовых шлюхах”?
Родичам екіпажу виплатили компенсацію в розмірі зарплатні за 10 років.
Один із загиблих моряків був родом з глухого провінційного російського села з незбагненною навіть для нас, в “голодній Україні”, убогістю, розрухою і безвихіддю.
Знаєте, що сталося, коли старенькі батьки матроса отримали гроші (своєю сім’єю він обзавестися не встиг)?
Їх люто зненавиділа все село. Про це дізналися російські журналісти, які розслідували долі членів екіпажу.
Все село почала безапеляційно вимагати поділитися. Просто так. Тому що не*уй жирувати.
Їх кілька разів били, двічі підпалювали будинок. Вдруге будинок згорів дотла, і їм довелося виїхати, тому що їх пообіцяли вбити. За те, що не поділилися з односельцями грошима, отриманими за загибель єдиного сина…
Слухаючи цей жах, я згадав як на колінах жителі зустрічали в українських селах машини з тілами загиблих українських воїнів.
І зрозумів, чому добросусідство між нами практично неможливо.
Між нами прірва.
Копіювати
