Свекруха подарувала нам рівно три подарунка. За всі шість років нашого знайомства. Багато це? Чи мало? Ах так: вона ж взагалі не зобов’язана нічого дарувати!
За матеріалами bbc-ccnn.com
Подарунки на весілля бувають різні. Пазл на тисячу деталей. Чорний. Як квадрат Малевича. Але прямокутний. Чим не подарунок? На весілля-то?
– Ти все одно не працюєш! Буде чим зайнятися! Я і сама дуже люблю позбирати! – посміхнулася вона, вручивши мені коробку.
Чоловікові теж дістався подарунок – мультиварка. Але в руки нам його не віддали. Мама вирішила, що буде у себе вдома готувати в ній страви для улюбленого сина. До речі, цього так жодного разу і не сталося: чоловік вважає за краще їсти те, що приготовлено моїми люблячими ручками.
Так фіг з ним, з пазлом. Але і цей подаруночок виявився із секретом: не вистачало однієї детальки. Хоча, начебто, пакет був запаяний. А може, я просто не звернула уваги?
Перерахувала. Двічі. Ну не вистачало одного шматочка і все тут!
Я не здивувалася – обличчя Свекрухи сяяло радістю під час вручення. Прям на лобі було написано: гидoта.
Маму чоловіка треба поважати. А як інакше? І подарункам треба радіти, навіть таким недолугим. Замовила в інтернеті такий же. Найняла два сусідських школярів, які за три дні мені його зібрали. Хлопці чесно заробили свої 200 гривень.
Отриману картину я наклеїла на картонку і повісила на самому видному місці.
Треба було бачити розчароване обличчя Свекрухи!
– Дякуємо! Мені так сподобалося! Обожнюю пазли! Даруйте ще! – я літала навколо неї під час позапланового візиту до нас в гості.
Подарунком наступним був рожевий комбінезон для хлопчика.
Подякувала, розцілувала, незважаючи на опір. А що? У наш час ці дyрні гендeрні стереотипи – хлопчики в блакитному, дівчатка в рожевому, – давно себе зжили.
Зробила пару фото, сплавила подарунок сестрі – у неї дві дочки.
Зате в рік, коли бабуся почала наполягати на щільному спілкуванні з онуком, я закупила в секонді всього-всього РОЖЕВОГО. Від шкарпеток і до шарфа. У сумці, яка додавалася до дитини, не було ні однієї речі, без рожевої гами. З цим «багажем» син відчалив до бабусі.
– Я втомилася всім пояснювати, що у мене хлопчик в колясці, а не дівчинка! – напала на мене свекруха по поверненню малюка, яке відбулося набагато раніше, ніж це було заплановано. – Зовсім головою не думаєш? Хлопця так вирядити?
Я плескала очками. Навіть примудрилася вичавити пару сльозинок: я ж так старалася слідувати її прогресивним поглядам! За що мене лаяти? У чому я винна? Чоловік став мене обіймати і заспокоювати, злобно зирк в сторону матінки.
Третій подарунок навряд чи можна так назвати. Хіба що з величезною натяжкою. Але дала? Значить подарунок!
На другий день наpoдження онука Свекруха розплакалася, користуючись п’ятихвилинною відсутністю сина:
– Розлучитися вам треба! Бачу я – немає йому щастя!
– Так давно вже розлучилися б! – зітхнула я. – Але грошей немає.
– А як відсутність грошей пов’язано з розлученням?
– А Ви хіба не чули? По всіх каналах крутили: зараз держмито на розлучення коштує шалених грошей! А у нас звідки? Так і терпимо один одного, – поскаржилася я максимально довірливим тоном.
Буквально через кілька днів Свекруха викликала свого сина на розмову. Повернувся чоловік з 1000 гривень в кишені, здивовано повідомивши:
– Мама подарувала.
– І що на неї найшло? – розвела я руками, пристосувавши грошики: поміняти карбюратор на машині чоловіка, мені – пальтечко, синові – іграшки.
А виявилось, що за ці гроші ми мали розлучитись. На всі її претензії я косила під дурочку:
– Розлучення? Яке розлучення? Яке держмито? Ви про що?
І знову чоловік вовком зиркнув на маманю. Потім повернув їй грошенята і наказав більше нас не турбувати.
Я, як хороша дружина, на подальшу відсутність спілкування та подарунки уваги не звертаю. Як я можу не дарувати подарунки жінці, яка наpoдила мого чудового чоловіка? Три рази в рік кур’єри їдуть їх вручати. Пазли, раз вона їх так любить; рожеві ночнушки, про всяк випадок розміром побільше; гроші. Ми не мільйонери, тому конверт з 1000 гривнями – саме те. При чоловікові загортаю більше, три тисячі. Потім міняю купюри – жирно їй буде.
Що я можу сказати? Мені не соромно. Як гукнеться, так і відгукнеться. Дивно, що така мудра і доросла жінка не змогла вчасно цього зрозуміти.
Копіювати
