Мене звати Ваня. Мені 7 років. Я дуже люблю свою маму Катю і тата Вадима …
… а якщо чесно я їх люблю і боюся. Вони мене завжди б’ють, але я не розумію чому, в чому я винен …
Вранці я прокинувся і пішов у школу. Навчався я гарно, вчителька мене любила, а я любив весь клас … Знаєте, у мене немає друзів. На перервах я сиджу в класі і граю олівчиком. Зі мною ніхто не хоче дружити. Я завжди намагався підійти до кого небудь і подружитися, але вони штовхали мене і кричали: “Пішов геть, виродок”
А знаєте чому виродок? у мене на обличчі був великий шрам від удару тата і я завжди ходив в одному і тому ж одязі. В синіх розпатланих джинсах, легкій червоній маєчці і поношених черевичках.
Я не сильно переживав, бо любив всіх.
У цей день після школи я пішов у роздягальню, взяв свою стареньку осінню курточку і пішов на вулицю. Зима … Заметіль. Я тремтів від холоду і ледве ходив. Нараз хтось кинувся на мене і засунув головою в замет. Я чув як вони говорили: “Урод ти! Нікому ти не потрібен, ти бомж! »
Потім вдарили по ногах, по руках, по спині і пішли.
Я плакав … не тому що було холодно, а тому що у мене немає друзів, але я як і раніше любив всіх.
Потім я прийшов додому і мама накинулася на мене і почала тягати за волосся: “Де ти був ?! Що за вигляд? Ідіот ненормальний! Не буде тобі обіду, вали до себе в кімнату! »
Я мовчки пішов до себе і сидів. Я звик коли мене б’ють … коли НЕ обіймуть і не скажуть хороші слова. Я так і заснув … в мокрому одязі і голодний.
Потім я почав погано вчитися, нічого не розумів … тато бив за це і дуже сильно, один раз так вдарив по руках, що мій пальчик онімів і не рухався … з тих пір так і залишився …
Через це мене в школі ще більше дразнили.
Минали дні і ось одного разу у мене заболіло серце. Мама і тато нічого не робили, все як завжди. Ночами знаєте що я хотів? Я дуже дуже хотів щоб моє серденько не боліло … тому що я не хотів засмучувати цим маму і тата … я їх дуже любив, чесно, дуже.
На наступний день в школі нам задали на уроці намалювати малюнок: “Моя мрія”
Всі малювали машини, ракети і ляльки, а я ні.
Тому що я не хотів цього … я хотів хороших маму і тата …
І я намалював сім’ю. Мама, тато і їх синочок радісно що граються в настільну гру. Я малював і тихенько плакав … адже це моя мрія …
Коли настала моя черга показувати класу малюнок, всі з мене сміялися.
Я пішов до дошки і сказав: “Моя мрія це сім’я.” (Я показав малюнок і всі почали сміятися)
Один хлопчик на ім’я Сергійко сказав: “І це твоя мрія? Ахахаха »
А я не міг нічого сказати і лише промовив крізь сльози тихо: “Будь ласка не смійтеся наді мною … це моя мрія … мене б’ють і не люблять … я вас прошу, не треба знущатися … я хочу щоб і мене як і вас матуся обіймала і цілувала … я кожен раз після школи стою осторонь і дивлюся, як вас забирають батьки і радісно йдуть додому. А я нікому не потрібен, я знаю … (я плакав ще сильніше) … У мене немає пальчика і я не гарний, кульгавий і страшний. Але я не винен, чесно пречесно. Я дуже люблю своїх батьків і не хочу їх нічим засмучувати … будь ласка хоча б ви не знущайтеся наді мною, не бийте…”
Вчителька стрималася від сліз і мало хто мене зрозумів … але все одно знущалися.
В один день я отримав двійку з української мови в школі. Я боявся йти додому … маму б засмутив
Але в інше місце мені нікуди йти і поплентався додому. Мама дізналася про двійку і почалося все спочатку …
Вона схопила мене за хворий пальчик і відкинула на підлогу … я вдарився ніжкою об табурет. Потім вдарила два рази по голові і я нічого не міг вдіяти …
Після биття я лежав на підлозі, на боці і не міг встати. Пальчика НЕ відчував і ніжку теж
Мама пішла кудись і залишила мене … я дістав з кишені печенюшку і почав гризти тихо тихо … я боявся.
Вона підійшла і сказала: “Стільки ростили тебе погань, а ти нічого і робити не можеш, ось хай батько прийде і він тобі дасть! Не шкода навіть !! »
Я встиг тільки сказати:” Матусю, не треба, я виправлюся »,-і прийшов тато
Довідавшись про двійку він схопив мене за руку і почав трясти … потім ударив по обличчю і ногах … я впав і не пам’ятав нічого…
Прокинувся в лікарні, і побачив, що у мене немає пальчика назовсім … я дивився у вікно і сумував, тихенько плакав … наступав Новий Рік і всі поспішали хто куди … як діти зі своїми батьками грають в доганялки … як мама обіймає свого синочка і цілує. А знаєте чому я плакав? тому що я не знав що таке посмішка мами і її поцілунок … я не знав що таке обійняти маму … тата…
Мене тільки били … а я любив…
Вчителька моя в школі давала мені чай попити, грала зі мною трошки … вона мій друг…
Минуло півроку. Я вчився краще, але мама і тато не любили мене … одного разу я пролив випадково чайок і мене знову побили …
Раптом моє серденько захворіло і я говорив мамі: “Мама! Мама, сердечко болить»
Вона не звернула уваги …
Я знову був у лікарні і батьки до мене не приходили взагалі … мені говорили, що вони прийдуть, але ні … А я чекав і чекав …
Але вони відмовилися від мене … від виродка…
А я їх так любив … Любив їх усіх…
Хлопчик Ваня помер через два дні … від чергової травми … Коли його знайшли мертвим, він тримав у руках малюночок свій і записку, що її дописав … Зміст був такий: “Мамочка і Татусю. Вибачте, що я такий … що негарний, дурний і кульгавий. Вибачте, що ви не любили мене … вибачте. Я не хотів засмучувати вас, я хотів тільки одного …. Обійняти тебе мама … поцілувати й сказати, що люблю тебе …
Папа … я хотів грати з тобою в гонки і стрілялки … ходити гуляти і співати …
Я знаю що винен (
Я вас дуже лю … .. »
Далі не було продовження … серце хлопчика зупинилося ….
______________
Не будьте настільки неуважні до своїх дітей! У їх маленькому сердечку стільки любові, що вистачило б на весь світ …
Такий був і Ванечка … хлопчик любив весь світ…і своїх батьків …
Джерело:incredible.com.ua
Копіювати
