Марина залишила свою маленьку дитину у сестри, а сама поїхала розганяти тугу з новим чоловіком. А Настя тепер не знає, що робити – хлопчик їй заважає і ніяких почуттів до цієї дитини не вона відчуває.
За матеріалами bbc-ccnn.com
Ось що розповідає:
– Мені 25 років, сестрі Марині 33 роки. Мати помepла, а батька не було ніколи. Я живу в своїй квартирі, працюю в інтернеті вдома. Сестра привезла племінника (4 роки) на одну ніч, а на наступний день подзвонила і сказала, що вона в Москві з чоловіком і все у неї чудово. Мужик дуже перспективний, за такого триматися треба, а дитина їй завадить. Вона навіть згодна написати відмову від дитини в мою користь. Але з чого вона вирішила, що я буду дитину виховувати, не зрозумію.
Відчуваю, що мене розвели, аж злість бере. Не знаю, що робити, зараз мене це обтяжує і фінансово, і морально. Тепер навіть попрацювати нормально не можу, так як дитина купу часу займає. Його речі мені віддала господиня квартири, сестра на початку місяця поїхала, саме оренда закінчилася, вона про все подбала.
Мій хлопець каже, що треба в дитячий будинок віддати пацана, а то я все життя собі зіпсую. Безпосередньо так і каже, що чужий спиногриз йому не потрібен, полюбити його не зможе. А коли я заїкнулася про опіку, він спокійно сказав, що тоді будемо розходитися. Та й я його не хочу, це не моя дитина, він мені не потрібен, але боюся, совість потім замучить. І що мені тепер робити?”
Просто жecть, про зозулю все зрозуміло – нелюд, таких взагалі стepилізyвати потрібно. А ось на місці Насті я б не хотіла опинитися, дуже складне рішення: c одного боку племінник, рідна кooв і беззахисна людинка, а з іншого боку – їй самій потрібно влаштовувати своє життя.
А як би ви вчинили?
Копіювати
