Бувають дні, коли здається, що все погано. Начебто, нічого особливого, просто ніготь зламався. Дрібниця, але все ж дуже прикро і дуже недоречно. А на додачу до цього нігтя і інші «косяки» знайшлися – з хімчистки плаття не повернули, а воно потрібно вже сьогодні ввечері, потім ще туфлі довелося терміново віддавати в ремонт. Одним словом, я зовсім зажурилася.
Довелося заскочити в найближчий торговий центр, в манікюрний салон. Пояснила дівчатам, що пропадаю, допомога терміново потрібна. Майстри все відразу зрозуміли, одна взялася за мій ніготь.
В салон увійшла бабуся, і попрямувала до адміністратора. Літня жінка мені сподобалася. Одягнена скромно, але зі смаком – шапочка і шарфик збігаються за кольором, виглядає дуже елегантно?І вона запитує:
– А манікюр коштує 10 долларів?
– Так.
– А це з покриттям?
– Ні.
Бабуся відійшла. Постояла. Подумала.
Цілком очевидно: у неї останні десять долларів. І мільйон “дірок”, які ними можна заткнути.
Але вона – не бабуся. Вона жінка. А жінка хоче мати доглянуті руки. В будь-якому віці.
Вона знову підходить до адміністратора.
– А покриття коштує 2 доллари?
– Ні, 22.
– Двадцять два? – бабуся злякано відскочила.
Ні, 30 долларів з її бюджету не потягнути.
Вона рішуче поправляє шапочку і йде геть, притискаючи до себе пальтечко.
Як же принизлива бідність. Як же це прикро, коли треба вибирати між потрібним і необхідним. Коли побалувати себе – це непередбачена витрата бюджету, дірка, яку потім невідомо звідки відновлювати …
Але Жінка. Жінка живе всередині. Вона хоче звичайних, приземлених радощів, таких, як чисті нігті у формі оливки, хоче подобатися собі в дзеркалі, хоче бути красивою.
Не здаватися жінкою, а бути нею.
Немає у жінок віку, є стан душі. Стан весни. Чи ні.
Ось у бабусі не вистачило на весну тридцять долларів.
Ну як же так?
Мою руку тримає майстер манікюру Гуля. Вибачте мене, Гуля, я зараз все зіпсую, але …
Я зриваюся з місця, біжу за бабусею, тобто за Жінкою. За Жінкою!
– Зачекайте, зачекайте !!! Не йдіть!
Вона розгублено обертається.
– Ходімо, ходімо на манікюр, – я обіймаю її за плечі, розгортаю в сторону салону.
– Ви хто? – лякається бабуся.
– Я? Ніхто. Фея манікюру. Ходімо нафарбуємо вам нігті …
– У мене не вистачить на манікюр з покриттям.
– Досить-вистачить. Там сьогодні акція. Кожен сотий клієнт отримує манікюр в подарунок. З покриттям.
– А я сотий клієнт?
– Звичайно! Сотий! Самий сотий на світлі …
Бабуся недовірливо йде за мною до адміністратора.
– Правда що мені в подарунок манікюр? – вона все ніяк не повірить своєму щастю.
Я стою прямо за бабусею, показую адміністратору гроші і підморгую.
Адміністратор все зрозуміла.
– Так-так, все правильно. Я просто не відразу зрозуміла. Проходьте на манікюр. З покриттям.
– Ой, я в житті нічого ніколи не вигравала, – белькоче бабуся, сяючи від щастя.
Дівчатка-майстри бачили нашу сценку, всі посміхаються, говорять бабусі:
– Ну, вибирайте, до кого ви хочете?
Бабуся ніяк не переживе своє щастя:
– Дівчатка, милі, та мені все одно. Мені хоч хто. Я ж бачу погано, манікюр сама собі роблю, а тут прямо так захотілося … і ось яка удача!
Нарешті, вона сідає до найближчого майстра, а адміністратор підходить ззаду і говорить:
– Я забула сказати, що вам в подарунок і парафінотерапія для рук, – і виразно дивиться на майстра.
– Зрозуміла, – посміхається і киває дівчина, і приступає до роботи.
Бабуся зовсім розтанула. Трохи не плаче.
Ми переглядаємось з адміністратором. Я показую великий палець вгору. Вона сміється і махає рукою. Мовляв, так дрібниці …
Навколо значно підвищився градус позитиву. Запахло весною.
І кава смачна. І дівчатка всі красиві. І життя прекрасне.
Ну і фіг з ними, з сукнею моєю ранковою і туфлями. Значить так потрібно. Не буду ввечері ошатною зовні, але всередині я буду сяяти щастям.
Я повертаюся до моєї Гулі.
– Ну, вибачте, – кажу я.
– Так, ну що ви, я як в кіно сходила, – сміється Гуля.
Я думаю про те, що хочу хотіти бути жінкою завжди.
Так, саме “хочу хотіти”.
Хочу, щоб не вичерпалася ця потреба – подобатися собі. Потреба в весні. Потреба в любові. Подобатися собі в дзеркалі – безцінно. Різати овочі на салат доглянутими руками – безцінно. Відчувати себе красивою, не дивлячись на штрихування зморшок – безцінно.
Автор – Ольга Савельева
Копіювати
