Сьогоднішній ранок розпочався з трагічних новин. Ми дізналися, що росіяни, які контролюють окуповану частину Донбасу, почали наступ. Стався обстріл українських позицій, ми маємо поранених і загиблих. Я співчуваю всім, хто втратив своїх близьких, і просто висловлюю слова подяки мужності наших військових, які тримають оборону.

Але я хочу запитати, чому так відбувається? Мені іноді здається, що одна із проблем – у тому, що чинна українська влада чомусь ніяк не може усвідомити, що виборча кампанія вже давно закінчилася, і вона повністю відповідає за події у країні, зокрема в питаннях війни й миру.

Зеленський і його команда стали заручниками передвиборчих обіцянок. Вони нам казали, що вони – люди миру, що потрібно просто припинити стріляти, що вони – в сенсі Зеленський – готові навіть втрачати свій рейтинг заради цього миру. Але чомусь нічого протягом цих місяців не сталося.

А все дуже просто. Зеленський і далі проводить ту саму політику (політику обіцянок), як і під час виборів. Але тепер ситуація інша, і, по суті, росіяни користуються пасткою, яку створили собі Зеленський і команда.

Вони говорять про мир, але вони його не можуть дати. Вони не можуть домовитися, тому що в них немає таких повноважень. Тому що немає українських танків у Ростові, Воронежі або в якому-небудь іншому російському місті. Російські – є. Тому коли ти кажеш: “Ми хочемо миру”, то виникає запитання: “Як?”

І, здавалося б, за дев’ять місяців після обрання президентом потрібно не тільки повторювати як мантру: “миротворчість”, “пацифізм”, “запустімо програму примирення”, але й частіше артикулювати тезис, що Україна має право і буде використовувати всі свої засоби й сили для того, щоб захищати свою країну.

Жодної дороги до миру немає, і це треба усвідомлювати. Бо якщо ви говорите про те, що потрібно припинити стріляти, то запитаймо: “А що хочуть люди з іншого боку лінії зіткнення, що хоче запоребрик?”

Я вам поясню. Для них що Зеленський, що Порошенко – не має жодного значення. Вони розв’язують стратегічні, геостратегічні завдання. Зокрема, щодо України все дуже просто: вони хочуть, щоб в Україні почав царювати головний їхній союзник. І це не Медведчук, його звати хаос.

Офіс глави держави зрештою відреагував на сьогоднішні обстріли. Але що ми там бачимо? Володимир Олександрович [Зеленський] нас інформує [у Facebook], що “воїни Збройних сил України дали гідну відсіч агресору, на жаль, із нашого боку є втрати”. Він тут згадує про Дебальцеве і каже, що “це спроба зірвати мирний процес на Донбасі, який почав просуватися хоч і невеликими, але невпинними кроками”. Про що каже Володимир Олександрович? Які мирні кроки? Щось змінилося на лінії зіткнення? Змінилася кількість загиблих? Те, що вдалося розв’язати низку гуманітарних питань, – добре, але не варто сприймати обмін полоненими як крок до миру. Під час бойових дій так буває, що гуманітарні акції відбуваються. Але росіяни не розв’язали головного завдання: вони хочуть, щоб наступного президента України (якщо така посада, разом з Україною, збережеться) призначали безпосередньо у Кремлі, а не обирали.