Олеся чекала на чоловіка з роботи, накрила стіл. На плиті стояла загорнута в рушник каструлька з картопляним пюре, в духовці запікалася форель.
Можна і келих ігристого, нікуди не збиралися начебто ввечері. Олеся дістала з ігристе, та поставила його у холодильник.
Пролунав дзвінок у двері. Дивно, нікого Олеся не чекала, у чоловіка свої ключі. Подивилась у вічко. Стояла якась жінка. Відчинила двері.
– Олеся, привіт, сестро! А ми до тебе!
Олеся пильно дивилася на жінку та молоду дівчину поруч із нею і не впізнавала.
– Вибачте, а ви хто? Не впізнаю щось
– Ну ти що, жартуєш? Це я, Іра Мельник, сестра твоя двоюрідна по батькові. Ми ж із тобою в дитинстві у бабусі жили. Забула чи що?
Олеся невиразно згадала дитинство і худеньку маленьку Іру, яку, як і її, привозили до бабусі на канікули. Потім вони більше не зустрічалися. Ірина мати розійшлася з чоловіком і поїхала з донькою, переставши спілкуватися із родичами.
– Ох, скільки років минуло, я тебе ж дівчинкою запам’ятала. Заходьте, – запросила гостей Олеся.
Іра з дівчиною зайшли до коридору, поставили сумки на підлогу.
– Це моя донька, Катя. Познайомишся хоч із племінницею двоюрідною. А чим це смачно пахне?
– Рибу запікала, чоловіка чекаю з роботи.
– А діти є? А чоловік, де працює? – з цікавістю оглядаючи кімнату, спитала Іра.
– Дітей немає, чоловік підприємець, магазин у нас свій із побутовою технікою.
– Ого, ви круті. Мама казала, що ти в люди вибилася. Вона ж нещодавно тільки-но почала спілкуватися з родичами батька, дещо знає про тебе, адресу ось вивідала. Може, запропонуєш перекусити?
– Та в мене там мало риби, я ж не чекала нікого в гості, два невеликі стейки тільки запекла. А пюре є, зараз…
– Нічого, ми люди не горді, і пюре поїмо. Так дочка?
Катя мовчки кивнула.
– Таак … Квартирка у вас шикарна, звичайно. І меблі, і всякі штучки. Пощастило тобі із чоловіком. А мій гульбанить, грошей завжди немає, прогулює, а моя зарплата мізерна.
– Розлучися з ним, у чому проблема? – здивувалася Олеся.
– Ага, розлучись, легко сказати! І що я сама кукуватиму? У селі не зрозуміють, там усі з такими живуть.
Олеся запросила гостей до столу. Вони накинулися на пюре та салат зі свіжих овочів.
– Чуєш, Олесю, Катя моя вступати збирається до вашого універу, на бюджет по балах проходить. А гуртожитку немає. Вірніше, він є, але в іншому кінці міста, не розумно зробили якось. Я ось що подумала.
У вас немає дітей, квартира велика, Катя може жити у вас. У вільний від навчання час допомагатиме тобі, прибрати там, або помити що. Вона все вміє. Ми ж родичі, як-не-як.
Олеся застигла від подиву. О це так новина!
– Іро, можна недорого кімнату зняти, недалеко від університету. Можна втрьох навіть взагалі мало вийде. Багато хто так робить. На що ви взагалі розраховували?
– Так ми так і думали вчинити, але мама сказала, щоб ми до тебе завітали в гості. Адже не чужі, могла б і допомогти нам…
– Почнемо з того, що я про тебе і думати забула, якщо чесно. І тут ти , через стільки років і просиш поселити в мене свою дочку! Це ти вважаєш нормальним? Ми ж по суті чужі люди.
– У сенсі, чужі? Рідні! Таак… Ось що, Катю, гроші з людьми роблять! Знати нікого не бажає, фіфа! Забула про рідних!
Ну звичайно! Живе тут у розкоші, і горя не знає! А ти спробуй проживи на одну зарплату! Подивилась би я на тебе! Рибу тут вони червону їдять, а ви, гості дорогі, пригощайтеся пюрешечкою з салатом!
Ну, дякую, сестричка! Нагодувала від душі! Навіть кави не запропонувала, як це у нас заведено, мабуть шкода стало на родичів витрачати!
Пішли, Катю, нам тут не раді! Правильно мама казала, що погані ви! Більше ні ногою до вас, і ви не лізьте! Їжте тут свою рибу! Ось не дарма вас Бог дітьми обділив!
Іра з Катею схопили сумки та вискочили з квартири. Олеся здивовано спостерігала за ними. Коли двері зачинилися, підійшла до холодильника, дістала ігристе, відчинила і налила повний келих. Випила із задоволенням.
А ось і чоловік прийшов.
– Кохана, ти що тут, без мене повечеряла? О, і ігристе смакуєш одна…
– Можу собі дозволити! Я ж буржуйка, яка навіть і не думає про рідню! – засміялася Олеся.
Візит родички запам’ятався їй надовго. Пізніше дійшли чутки, що Катю прийняли в сім’ю далекі родичі з боку мами, і Іра була дуже незадоволена ними.
Копіювати
