7 червня 2000 р. на плівці було зафіксовано голос Петра Порошенка в офісі тодішнього Президента Леоніда Кучми: «Я – член Вашої команди! Буду виконувати любий Ваш наказ! Там, де Ви скажете!». Кучма йому відповів: «Ну це зрозуміло». Після цього Порошенко знову наголосив: «Я раз в житті зробив вибір, і тут ніяких не буде змін!». (http://www.pravda.com.ua/articles/2005/07/6/3011330/).
Українські виборці мають пам’ятати, що для Порошенка цей вибір виявився не зовсім остаточним
Ці слова не повинні дивувати, адже тоді Порошенко намагався отримати від Кучми і Володимира Литвина гроші на те, аби давати хабарі депутатам із фракцій Соціалістичної партії та «Батьківщини» за те, щоб ті увійшли до складу його фракції «Солідарність». Плівки Миколи Мельниченка свідчать, що в 2000 р. Порошенко намагався домовитися з Кучмою, аби послабити Юлію Тимошенко, коли та успішно працювала разом із Прем’єр-міністром Віктором Ющенком над подоланням корупції та погашенням заборгованостей по зарплатах.
Улітку 2000 р. Порошенко все ще не був союзником Ющенка. Тоді – досить дивно для вихідця з Вінниччини в Центральній Україні – він допомагав донецькому губернатору Вікторові Януковичу і донецькому клану заснувати Партію регіонів.
Поза тим, уже тоді він добре розумів, що саме Тимошенко та її дії є його найбільшим ворогом. Під час прийому з нагоди візиту Президента США Білла Клінтона Порошенко сказав Ющенку: «Мовчи! Слухай, ну чого ти прив’язався до цієї дури (Тимошенко)?! Здай її, і ми сформуємо нормальну команду! Ну не можна ж так робити». Кучма у той же час був стурбований тим, що «питання в тому, що не він керує, а вона керує – їм!».
Порошенко також погодився зі сміховинним твердженням Кучми про те, що Катерина Ющенко є агентом ЦРУ. На це Порошенко відповів: «Канешно» (http://www.pravda.com.ua/articles/2005/07/6/3011330/).
Ці події відбувалися 14 років тому, і для багатьох читачів це було дуже давно, а тому не надто важливо. Однак я мушу з цим не погодитись, оскільки Порошенко може стати наступним українським президентом. Більше того, ці події в тій чи іншій формі повторювалися протягом цих 14 років, указуючи на п’ять ключових характеристик Порошенка.
1. Як і більшість великих бізнесменів, Порошенко не має ніякої ідеології і прагне бути членом команди будь-якого президента. Порошенко клявся у вірності не лише Кучмі – те саме він казав і Ющенку, і Януковичу. Завдяки цьому йому вдавалося з року в рік розширювати свою бізнес-імперію незалежно від того, хто був при владі.
2. Він постійно підтримував створення широкої коаліції між «Нашою Україною» і Партією регіонів, оскільки він був одним із засновників Партії регіонів і неприхильно ставився до інших партій демократичного спрямування (Соціалістичної партії, «Батьківщини»). Після виборів 2006 р. Порошенко разом із Юрієм Єхануровим вів переговори про створення коаліції з Партією регіонів, які майже завершилися успіхом. Ці переговори стали на заваді візиту Президента США Джорджа Буша-молодшого до Києва в червні 2006 р. і зрештою зірвали отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО на Ризькому саміті в листопаді того ж року.
3. Він відчував давню ненависть до Тимошенко, про що свідчать наведені витримки із плівок Мельниченка. Це знайшло своє логічне продовження в 2005 р., коли на посаді секретаря РНБО він робив усе в його силах, аби підважити уряд Тимошенко, і в 2010 р., коли він підтримав заклик Ющенка проголосувати проти обох кандидатів у другому турі президентських виборів, який зіпсував шанси Тимошенко на перемогу.
4. Він любить посади. У 2000 р. він пожертвував Партією солідарності України, сподіваючись, що в майбутньому очолить новостворену Партію регіонів. У 2005 р. він був призначений секретарем РНБО і замість того, щоб займатися проблемами національної безпеки, використовував свою посаду для розширення власної бізнес-імперії (за рахунок Бориса Колеснікова) і помсти Тимошенко. У 2006 р. його жага до влади зруйнувала «помаранчеву» коаліцію після того, як Олександр Мороз, не будучи в змозі отримати посаду парламентського спікера, яку вподобав для себе Порошенко, вивів свою Соціалістичну партію із переговорного процесу та утворив більшість із Партією регіонів і комуністами. Порошенко також займав міністерські посади в другому уряді Тимошенко та першому уряді Азарова.
5. Він завжди закривав очі на прояви корупції – і за часів Кучми, і за часів Януковича. Він підтримував діяльність газових посередників («Eural TransGas» і «РосУкрЕнерго») і не зважав на розграбування київських активів Леонідом Черновецьким. Тому не дивно, що колишні кучмісти і члени молодої команди «Льоні-Космоса» зараз працюють на Порошенка, а його виборчу кампанію фінансує Дмитро Фірташ і газове лобі.
Люди не схильні змінювати свої звички. У грудні 2012 р. Порошенко був міністром в уряді Азарова, а в грудні 2013 р. вже підтримував Євромайдан. Це – прояв справжньої багатовекторності!
Копіювати
