Діти, які нас захищають.
Це Влад, 19-річний морпіх з Чернігівщини. Коли бригада була на марші в зону тоді ще АТО, йому не продали сигарети в магазині, хоча хлопець був у формі. Виходить, що курити рано, але захищати Вітчизну зі зброєю в руках на «нулі» – ні.
Влад розповідає, що в учебці було важко, бо не всі накази видавалися йому розумними, але він все одно мріяв і мріє стати офіцером. Видно, як він уважно слухає командира – колишнього спецназівця з великим стажем на позивний “Пастир”. Командир пояснює, чому всі навички армійця мають бути доведеними до автоматизма – щоб боєць не «тупонув» у критичний момент. Вказує на кінці шнурків Влада і говорить, що в полі вони мають бути захованів берці, аби не перечепитися, а штани трохи випущені наверх над берцями. Юний морпіх тут же виправляє недолік. «У нас з Владом угода, що, якщо він на відмінно здає мені ТТХ якогось вида зброї, то може взяти щось з мого спорядження. А воно у мене недешеве… Ще зовсім роздягне!» – сміється офіцер.
Зараз на позиції тихо, коники сюрчать в високій траві, яку колише степовий вітер, співають пташки, дуже багато червоних маків, з якими виникає лише одна сумна асоціація… До ворожих позицій звідси менше кілометра. Бійці вмотивовані й дуже хвалять свого комбата. Морпіхам тільки-тільки встановили нове обладнання, спеціальні засоби візуального контролю для корегування вогню, і, бачили б ви, як загорілися у них очі: «Дивись, дивись, бойовик триндить по телефону! Давайте йо*немо!» Інший заперечує: «Ні, то тінь так падає, бачиш, не рухається зовсім».
Але повернемося до нашого Влада. Його мама, зрозуміло, була незадоволена, що її зовсім юний син пішов на війну, але юнак все одно вчинив по-своєму. У бійця є старша сестра, одружена з морпіхом, який також служить в цій же бригаді, і ще є менший брат, який закінчив четвертий клас, пишається Владом і з гордістю розповідає про нього однокласникам.
Влад любить слухати рок. Улюблені гурти – Metallica та Nirvanа. У багатьох його однолітків в навушниках звучить те ж саме, але, коли вони їдуть в метро, йдуть вулицею маленького містечка, усміхаються дівчатам, п’ють пиво, займаться дурницями, чи, навпаки, роблять якісь правильні речі… А Влад, тим часом, їх охороняє від війни, від того жахіття, яке прийшло понад чотири роки тому в міста, містечка і села Донбасу. Хтось це цінує, а хтось – ні.
Якщо ви цінуєте, допомагайте посильними коштами і робіть служіння молодих хлопців Україні трохи безпечнішим
Копіювати
