Вона стояла біля кіоску, де юрмилися люди і крадькома витирала сльози. У вітрині блищали блискучими червоними боками гранати. Дуже стиглі і красиві. «Кисленьке полювання!», – з посмішкою сказала їй мама, відкинувшись на подушки. Мама хворіла вже півтора місяці.
Краще їй не ставало, перестала ходити, насилу сідала. Жили вони в маленькому містечку, де не вистачало фахівців. Треба було їхати в обласний центр, але їхня черга підходила тільки через два місяці, а за додаткову плату їхати не було на що. Дівчину звали Віра. Нещодавно її звільнили з роботи. За те, що кілька разів запізнилася з обіду.
А вона в цей момент їздила переодягати і годувати маму. Затрималася на 10 хвилин. Цього вистачило. Начальство слухати не захотіло, просто на Вірине місце мітила родичка бухгалтера. До неї і так на роботі ні за що чіплялися, а тут такий шанс випав.
– У мене мама. Вона зовсім погана. Їй допомога потрібна. Ну увійдіть ж ви в моє становище! Я не можу зараз без роботи залишитися! Нам жити нема на що буде. У вас же теж є мама! – ридала Віра в кабінеті у директора. – Ну, це дорога, твої проблеми! А моя мама себе прекрасно почуває, за здоров’ям стежити краще треба було!
Все, вільна! – начальниця насилу впихнула тіло в крісло і втупилася в монітор. Так Віра залишилася без роботи. Поки пошуки нового результату не принесли. Плюс маму було одну не залишити. Вони жили вдвох і рідні теж поруч не було. – Вірочка! У мене ж пенсія! Проживемо поки! – сказала мама. Тільки ось після оплати комуналки від пенсії залишалося пару тисяч.
Та й маму треба було лікувати. Віра намагалася купувати мамі ласощі, а сама харчувалася одними ріжками, економлячи. Але грошей все одно не вистачало. Загалом, Віра стояла біля кіоску, дивилася на гранати і плакала. Вона абияк назбирала по кишенях і сумках 20 гривень.
– Цікаво, скільки коштує один гранат? – подумала Віра. – 50 гривень за два! – почула вона. І побачила, як попереду незнайомка з собачкою бере два великих стиглих граната. – Не вистачить…
Все одно, навіть на один не вистачить. Господи, що ж робити? Зичити? І так уже багатьом винна. Те, що підробляла, поки підлоги мила, ледве вдалося віддати за половину боргу. Мама чекає, – Віра уявила свою маму, худеньку, яка намагалася її підбадьорити і заридала вже в голос.
– Дівчино! У вас щось трапилось?
Чому ви плачете? Я можу допомогти? – торкнув Віру за рукав чоловік у довгому плащі і з борідкою. Поруч з ним стояла жінка похилого віку. І тут Віру, що йдеться «прорвало». Вона розповіла і про маму, і про гранати.
Прошепотіла, що не міг би він їй купити один, а вона гроші потім обов’язково віддасть. Незнайомець купив Вірі три граната. А потім сказав: – Їдьмо подивимося вашу маму. Що там з нею. А далі вирішимо!
– А навіщо її вам дивитися? Ви хто? – шмигнула носом Віра.
– Я лікар, – просто відповів незнайомець. Він був лікарем від Бога. Приїхав з мегаполісу відвідати свою маму. І у кіоску зіткнувся випадково з Вірою. Або ангели привели за ручки їх обох в це місце? І Вірина мама Люба збентежено дивилася на гостей, поки доктор проводив огляд і комусь телефонував.
А його мама втішала літню жінку словами: – Не переживайте. Мій син стількох людей врятував! Він дуже хороший лікар. Допоможе вам, обов’язково! Надія є! До речі, мене так звуть! – Ну ось. У мене тут поруч Віра, Надія і Любов. Значить, все буде відмінно.
Ви поки гранати пробуйте. Скоро машина під’їде, вас треба госпіталізувати, буду особисто за вами спостерігати, через місяць бігати будете, – посміхнувся лікар. Він мав рацію. Правильно підібране лікування, обстеження і висококласний фахівець зробили свою справу – мама Віри встала на ноги, ніби й не хворіла. І не втомлюється молитися і дякувати Господу і долю, що послав дочці зустріч з доктором. А Віра незабаром влаштувалася на гарну роботу.
Все налагодилось. З маминим рятівником вони передзвонюються. Дівчині хочеться думати, що коли-небудь вони ще обов’язково побачаться! До речі, гранати Віра тепер купує з посмішкою. Згадуючи ту доленосну випадкову зустріч біля вітрини …
Джерело:poradnytsya.info
Копіювати
