Онук народного артиста України Віталія Білоножка, який передчасно пішов із життя 9 січня, розповів, яким був його дід у звичайному житті. Білоножко-молодший каже, що знаменитий родич завжди закінчував розмову з ним однією і тією самою фразою.
Про це Віталій Білоножко розповів в інтерв’ю OBOZ.UA. Юнак зізнався, що дуже жалкує про те, що остання розмова з дідом була занадто короткою.
– У вашій великій родині дід був головним?
– Так. Коли треба було всім зібратися, він телефонував кожному особисто, запрошував. Бабуся теж завжди рада нас бачити, але частіше приїжджала до нас сама. Навіть коли ми їхали всією родиною з Києва, то дід завжди залишався вдома, бо відмовлявся комусь довірити своє господарство. Нам всім не вистачить пальців на руках, щоб перерахувати, скільки в нього пташок. Фазани, павичі, лебеді – в озері. А ще риби, яких він годував котячим кормом, бо вони дуже великі. Дві собаки. Одного разу на день народження йому подарували оленя. Уявляєте, по двору бігав маленький Бембі. Його потім віддали до зоопарку.
Дід обожнював тварин все життя. Навіть батько мені розповідав, що, коли був малим, тато постійно йому купував хом’ячків, папуг, черепашок. Але найбільше дід Віталій любив пташок. Крім диковинних, у нього були і звичайні кури, однак ніколи навіть думки не виникало пустити когось на суп. Всі жили на вільному вигулі своє життя, стільки їм призначено.
– Чи є у вас вдома записи з дідом?
– О, цього всього дуже багато! В мене навіть є відео, яке знято, коли він їздив у складі української делегації до Китаю. Не знаю, який це був рік. Він там співав з дружиною їхнього президента. Мій дід за часів Союзу об’їздив з концертами пів світу. Бував у таких місцях, куди інші в цілях безпеки відмовлялися їхати, приміром, був із виступами в Сомалі. Давав концерти в радіоактивному Чорнобилі. Майже кожну нашу розмову він закінчував словами: “Віталіку, не спокушай долю”. Мовляв, не ризикуй там, де без цього можна обійтися. Хоча сам він ризикував всюди і сам контролював свою долю.
Його завжди оточували абсолютно різні люди. Товаришував зі звичайними роботягами, відомими журналістами та артистами, політиками і президентами України. Їх всіх об’єднувала любов до його творчості. Я щиро радий за всіх тих, хто бачив виступи мого діда з глядацької зали. Сам я завжди сидів за кулісами і дуже пишався ним. Найбільше мені шкода, що Віталій зараз не чує те, що розповідаю. Я його дуже люблю і шкодую, що раніше, можливо, не так часто про це говорив. Вдячний за те, що він подав мені приклад того, що можна, будучи абсолютно ніким, стати абсолютно всім.
Мрію, що знову зможу поїхати на нього, і Віталік буде мені знову розповідати, чому собаки взимку їдять сніг, чого він своїх риб годує котячим кормом, про те, як доглядає за своїми пташками. На жаль, цього вже не буде… Пам’ятаю нашу останню телефонну розмову – це було на Новий рік. Він мене вітав, я – його, і, як зазвичай у нас було заведено, починав розповідати якісь історії, але я був трошки зайнятий, сказав йому про це. Він: “Ну добре, потім розкажу”. А “потім” вже більше ніколи не буде.
– У своїх інтерв’ю ваш дідусь зізнавався, що дуже шкодує про те, що ви не стали співаком. Казав, що у вас дуже гарний голос.
– Це так. Але знаєте, як буває: коли нам щось у дитинстві приходить ніби саме собою, ми це не так цінуємо, як тоді, коли б за це довелося боротися. В дитинстві, чесно кажучи, я свої виступи на сцені трохи сприймав так, ніби мені нав’язується. Я не знаю, чи буду співати надалі. Хтось із журналістів мені сказав: “Ти вже зав’язав зі співами?” Ніби це як кинути палити. Ніколи не пізно щось почати знову, але зараз я займаюся трішки іншим – хоча в цьому також присутня творча діяльність. Працюю в рекламному бізнесі, а свого часу вчився на кінооператора.
– Віталію, чому ми, глядачі, останнім часом так мало чули про артиста Білоножка?
– Коли сталася nандемія, Віталій злякався – дуже боявся k0ронавірусу. Коли бабуся приїздила з якихось виступів, зустрічав її в масці. Про виступи під час вlйни казав: “Які зараз фестивалі? Це не на часі”.
Копіювати
