Чудово…але сумно….до болю розумно….
Дивились села, люди і міста
від Луцька до Одеси і Сумщини,
як білий повертається літак
на злякану і гнівну Батьківщину.
І у новинах – знову резонанс.
А тут лунають крики і зітхання.
І ніби тест на людяність для нас
надіслано з далекого Уханя.
Неначе науковий пірует
для перевірки винайшов підставу,
щоб дослідити наш менталітет
і чемну нашу віру православну.
І щирість, що блукає у крові,
і правду, від якої не тікають.
І вірус у серцях і голові
нам привезли з далекого Китаю.
Так соромно, хоч плач собі вночі,
що людяність не випити, як каву.
Усе, чого буремний час навчив:
“ганьба” кричати і кричати “слава”.
А людяність – та чорт її нехай!
Бур’ян у ній вже по коліно виріс.
Не бійтеся провінції Ухань.
У вас страшніший – український вірус.
Про нього всі дізналися давно.
До нього я звикаю мимоволі.
Це схоже на спектаклі і кіно.
Це – соромно до відчаю і болю.
Про нього ще не сказано хоча –
та розум тут німіє і чорніє.
І люди скаженіють на очах.
А сказ людський – страшніший пневмонії!
Автор — Алена Васильченко
Копіювати
