Пригадую, як бабуся наша залишила нас з братом на дачі. Залишила з дідом. Треба їй було поїхати у справах. Нам по 8 років було. Вляглися спати, балакаємо, бісимося. Дід каже:
– Спіть. Завтра підніму рано. Сніданок в дев’ять. Нам по барабану.
Повідомляє bbc-ccnn.com
Заснули за північ. Дід будить о 8.30:
– Вставайте. Сніданок в дев’ять.
– Ага, діду
… І спати далі. Встаємо в 11. Погріб з продуктами замкнений. Ключі у діда в кишені. Бабуся ж нам по п’ять разів сніданок підігрівала.
– Діду, а сніданок?
– Сніданок о дев’ятій.
Межуємось, думаємо, ну і фіг з ним.
– Діду, ми на річку.
– Ідіть. Обід о першій.
Пішли. Приходимо о пів на третю. Погріб на замку.
– Діду?
– Вечеря о сьомій.
Після купання в річці жеpти хочеться, аж караул. До того ж, ще й не снідали. За погребом був відритий льох. Там стояли дві трилітрові банки з вершковим маслом. Так ось. Два восьмирічних пацана їли це масло пальцями з банок.
19:00. Ми вже сидимо за столом. Дід накладає в миски гречану кашу. Я починаю їсти. Братик кашу відсуває:
– Діду, я таку не їм. Мені бабуся розсипчасту робить.
Дід, мовчки, забирає миску:
– Сніданок о дев’ятій.
– Ні, діду, чи не прибирай. Я з’їм.
На наступний день ми з першої побудки сиділи за столом о дев’ятій. Ось таке виховання. За добу. Без кpиків, нотацій і pyкoприкладства…
Автор невідомий.
Взято з Мережі.
Фото – pixabay .
Копіювати
