Коли Іван повернувся в село, Катерина вже була заміжньою і з дитиною на руках. Як не просив – дівчина вирішила залишитися з чоловіком. Зійшлися аж на старості, бо хіба від долі утечеш
Чекати своє щастя іноді доводиться все життя. Головне – не зневіритися, адже пронести в серці вогонь кохання крізь роки – не так вже й просто. А Івану і Катерині це вдалося. Вже й ніхто не вірив, що щастя знайде їх на схилі літ.
Катрусині батьки побралися в один із післявоєнних років. І лелека відразу ж облюбував їхню хату — приніс трьох синочків і донечку Катеринку. Прийде додому тато після роботи — малюки біжать йому назустріч, кожному кортить, аби його підкинули аж під стелю. Катрусю-білявочку тато неодмінно підхопить першою — єдина ж донечка. Розсипався по долівці сріблястий дитячий сміх — найдорожчі килими його не замінять. За матеріалами.
Катрусі лише п’яте літечко минуло, коли вона осиротіла. Як не намагався батько обігріти своїх пташат, та невдовзі зрозумів, що без жіночих рук малих не виплекати. І одного дня в їхній хаті з’явилася чужа тьотя з хлопчиком. Діти були ошелешені тим, що сказав тато: відтепер ця жінка буде їм за маму. Стояли, знічені, купкою, не знаючи, як поводитись. Згодом вони зрозуміли: тьотя, що в них поселилася, ніскілечки не схожа на їхню маму, і відтавали душами тільки в школі, де вчительки ставилися до них справді по-материнськи.
Катя після восьмирічки пішла працювати на ферму — звісно, нелегко, але дівчині подобалося. А потім до неї прийшло кохання — несподівано, як і все найкраще в цьому житті. Варто було випадково стрітися з Іваном, як між ними зародилося тепле й безмежне, якесь аж сонячне почуття.
Коли Іванка проводжали до армії, Катря йшла, тримаючись за його міцну руку, цілувала солоними від сліз вустами і, звісно, обіцяла дочекатися. Дехто з односельців, дивлячись на них, радів: «Та й гарна ж пара! Хоч із хлопцем поталанило дівчині — порядного стріла».
Листувалися мало не щодня, потім вісточки від хлопця стали надходити все рідше — під час армійської служби часто буває не до лірики. А тут, як на гріх, до Катрусі став залицятися значно старший від неї парубок Микола.
— Ото пропонує тобі чоловік заміжжя, то йди, не гордуй, — напучувала мачуха. — Пересидиш у дівках, то ніхто не візьме. Кого чекаєш? Івана? Та він, певно, там не таку знайшов — міську та грамотну…
І так щодня. Чи переконала вона Катрю, чи дівчина справді уявила собі ту «міську та грамотну», але вийшла Катря за Миколу. Хоч і не любила його, зате сама собі господиня. А Микола виявився хорошим чоловіком, надійною опорою, хіба до такого не потягнешся душею?
Повернувсь Іван з армії — у Катрі вже мале на руках. Кликав до себе, вмовляв, переконував: не скривджу, дитя прийму як рідне. Вона й не крилася, що не байдужий він їй, усе пам’ятає. Але ж одружена. Не зійшлися — значить, не судилось. І попрямував кожен своєю дорогою…
Стрів Іван дівчину, котра покохала його, одружилися, збудували дім, виростили двійко дітей і розкішний сад. Він шоферував на молоковозі, дружина працювала обліковцем. І все було добре, тільки ж Іванові тричі на день треба було завернути молоковозом на ферму, де дояркою — Катя, Катруся, Катерина… Хочеш не хочеш — стрінеш. А що в серці діється, те й на обличчі відбивається, бо кохання, коли воно справжнє, не підвладне ні рокам, ні людським пересудам.
Катря сорок п’ять років поруч Миколи, майже піввіку. Він захворів — вона щиро піклувалася про нього, бо чоловіка було за що цінувати: любив, не кривдив, розумів її. Дружно допомагали їм сини.
Коли Іван залишивсь удівцем, селом пішла поголоска: мабуть, Катерина залишить чоловіка й зійдеться зі своєю першою любов’ю. Ні, не пішла, й думки такої не мала. Навіть після того, як не стало чоловіка.
Але що судиться — те й буде. Пройшло кілька років. Іван і Катря зрозуміли: бути їм разом… Почуття, пронесене в серцях обох від юності до зрілості, чомусь та й не згасло. То навіщо вдруге робити ту ж помилку? Що цікаво – діти з обох сімей поставилися до їхнього рішення делікатно, з розумінням. Іван та Катря нарешті стали щасливими, ще трохи побудуть разом на цьому світі.
Микола ЛУКОМЕЦЬ.
Фото ілюстративне – sb.by.
Копіювати
