Коли мама стала зовсім старенькою, вона на вулицю перестала виходити. Тетяна приїжджала до неї раз на тиждень, купувала продукти, сміття виносила, прибирала в її старенькій хатині, постійно примовляючи: – Це ж треба такий бардак розвести! Соромно повинно бути тобі! Потім мовчки йшла. Тетяна ніколи матері не дзвонила, завжди казала: – Якщо потрібно буде, сама подзвонить. Якось вона довго не відвідувала маму, про що шкодує вже багато років
Мама Тетяни вже багато років жила одна. Вона була дуже гарною господинею, хоча останні роки вже важко їй давалося те господарство. Любила коли до неї діти, онуки приїжджали. Наготує вона їжі на всіх, жінка завжди пам’ятала хто що любить. Нагодує дітей, ще з собою дасть котлеток домашніх, голубців і навіть борщу в баночку наллє. А готувала вона смачно.
Але не любила Наталя до матері їздити. Їй було соромно за маму. Мати у неї темна, проста сільська жінка, неписьменна, навіть не знала, де Африка знаходиться. Все життя тільки городом займалася. В молодості в колгоспі працювала, я як вже роки дали своє, то працювати так важко не могла, і пішла прибиральницею.
Тетяна була не такою, вона зовсім не пішла у матір: мала вищу освіту, працювала вчителькою англійської мови, репетиторством займалася, дуже добре заробляла.
Коли батька Тетяни не стало, мати залишилася в селі одна. Потрібно було хоч інколи її відвідувати, адже вона була вже старенькою. Тетяна – одна у неї дочка, більше нікому допомагати. А мати вже зовсім старою стала, весь час щось забувала.
Якось Тетяна приїхала до матері в село, бо вже багато місяців її не відвідувала, чує горілим в хаті пахне, знову мати каструлю на плиті забула, і згорів її обід.
Сварилася Тетяна на маму на чому світ стоїть:
– Ти хочеш пожежу влаштувати чи що, чому неуважна така, що ти цілий день робиш в хаті одна, що й їсти зварити собі не можеш нормально? – кричала вона матері.
– Ну що ти, доню, таке кажеш, я все пам’ятаю, тільки один раз забула, не сварися!
З роками мама стала ще й хворіти, важко ходити було, то тиск високий. Дзвонить мати якось Тетяні:
– Таню, приїжджай, як можеш, у мене тиск високий. Я не знаю що робити.
– Швидку викликай! – ледве стримувалася від роздратування Тетяна. – я що, лікар чи що? Як же ти мені набридла, мати! – І відключила телефон.
Тетяна ніколи матері не дзвонила, завжди казала:
– Якщо потрібно буде, сама подзвонить, – говорила вона подрузі.
Коли мати стала зовсім старою, вона на вулицю перестала виходити. Тетяна приїжджала до неї раз на тиждень, купувала продукти, сміття виносила, прибирала в її старенькій хатині, постійно примовляючи:
– Це ж треба такий бардак розвести! Соромно повинно бути тобі!
Потім мовчки йшла.
Мати злягла, а Таня працювала, не могла вона доглядати за нею, тільки приїжджати стала не раз в тиждень, а через день. Залишить їй їжу і воду на тумбочці і йде.
У той день, коли мами не стало Тетяна прийшла до неї пізно.
Мати важко дихала, у неї була температура під 40.
Тетяна викликала швидку. Лікар сказав – марно, вже нічого вдіяти не можна. І Тетяна гірко заплакала.
Мати марила, вона весь час говорила, що скоро поїде додому в село, де вона народилася до своїх батьків.
Потім старенької не стало. Дочка була поруч.
Поховала Тетяна маму і стала ходити на місце її спочинку раз в тиждень.
– Мені так не вистачає мами, – плакала і жалілася вона подрузі. – Пам’ятаю, як сміялися ми з нею і розповідали один одному про свої справи. Вона була для мене такою рідною, такою близькою!
Подруга дивилася на Тетяну і не розуміла.
Але засмучена Тетяна через горе забула все погане, що говорила своїй матері. В пам’яті були лише найкращі моменти життя поряд з найрідіншою людиною.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – locals.md
Джерело:bbcccnn.org
Копіювати
