У мене є єдиний син Максим. Я практично жила для нього. Коли Максим поступив в університет, я поїхала в Америку на кілька років. Думала трохи попрацювати, щось заробити, мріяла купити Максиму гарне авто і квартиру.
Все йшло добре, Максим вчився, я працювала. Щодня ми зідзвонювалися. І ось якось в розмові Максим мені повідомив, що хоче одружуватися. Я не дуже була рада цій новині, адже вважаю, що одружуватися в 22 роки – занадто рано. Але це було не найгірше. Син повідомив мені, що його обраниця на сім років старша за нього, до того ж з дитиною.
Я відразу сказала, що я проти. Але Максим мені заявив, що тепер він дорослий і може самостійно приймати життєво важливі рішення.
– Та що ти можеш сам? Ти ще й гривні не заробив, копійки в будинок не приніс! Ти думаєш, я буду утримувати вас усіх?
– А ось і можу! І не збираюся я у тебе гроші брати на свою сім’ю! Я вже влаштувався на роботу. Робота віддалена, навчанню не завадить, до того ж вчитися залишилося всього кілька місяців.
«Господи, я йому не дуже то й потрібна… Він розумний хлопчик: в комп’ютерах розбирається, знає дві іноземні мови, завжди заробить на кусок хліба з маслом.
– Мамо, ну що ти, справді! – син обійняв мене за плечі. – Наталя хороша. Вона розумна, красива, господиня чудова. Вона обов’язково тобі сподобається, ось побачиш! А Артем – чудовий малюк, неймовірно тямущий. Ну, не пощастило Наталі з першим чоловіком. А я зроблю її щасливою.
– Її зробиш щасливою, а мене – нещасною…
– Знову ти за своє… – Максим відсторонився і пішов до своєї кімнати.
– Синку, а може, поживіть для початку не розписуючись? Навіщо поспішати? Зараз багато так живуть, а потім вирішили б, що робити.
– Якби у тебе була дочка, ти їй дала б таку пораду? Знаєш, мамо, в цивільному шлюбі живуть чоловіки, які не хочуть брати на себе відповідальність.
А що, зручно: не сподобалося – зібрав речі і пішов. А так – розлучення, тяганина, поділ майна… Не думав я, що ти до всього так поставишся… Адже ми з тобою завжди були друзями. І не ти казала мені, що чоловік повинен відповідати не тільки за себе, але і за свою жінку?
Знаєш, про що я мріяв всі ці роки, коли ти розійшлася з чоловіком? Що тобі зустрінеться турботливий чоловік і вирішить всі твої проблеми. Або хоча б розділить їх з тобою, поки я був дитиною.
Але цього не сталося. І ти змушена була податися на чужину, щоб забезпечити нам майбутнє. Я тобі за все це безмежно вдячний.
Я, довго не думаючи, зібрала речі і прилетіла додому – рятувати сина. Така невістка мені явно не підходила. Приїхавши, я не розуміла, що мені з усім цим було робити? Порадилася з подругами, їх думки з цього приводу розійшлися. Марія співчувала і пропонувала поговорити з цією Наталею, як жінка з жінкою. Нарікала, що Максим ще зовсім молодий для створення сім’ї. З Анною все було складно: вона сама зустрічалася з чоловіком, на п’ять років молодшим.
Так нічого не придумавши, я вирішила послухати пораду Марії і сходити «в гості». Я набралася мужності і відправилася «на оглядини».
– Здрастуйте, Наталю! Я мама Максима.
– Здрастуйте, я зрозуміла. Проходьте.
У передпокій вибіг хлопчик. Світле волосся і карі очі з пустотливими іскорками, відкрита щира посмішка … Як же він схожий на Максима в дитинстві!
– Вітання! Як тебе звати?
– Вітаю! Я Артем. Малюк з цікавістю мене розглядав.
Я простягнула йому машинки. Радість малюка вихлюпнулася через край.
– Я давно про такі мріяв! Як ви вгадали? Ви чарівниця, так? Мама говорила, що вони дорого коштують! Мамо, дивись, у них дверцята відкриваються, і капот, і багажник!
Знаєте, як я провела наступні дві години? Повзаючи разом з Артем по підлозі і граючи в машинки. А потім ми катали їх по дивану і розглядали, як крутяться коліщатка.
Я закохалась! Остаточно і безповоротно. Артемко заволодів моїм серцем назавжди. І я відчувала, що це взаємно.
Поруч з Артемом мені здавалося, що я така ж юна, як його мама Наталя. А вона й справді красуня … І дуже мила, і інтелігентна дівчина. Жінкою назвати це тендітне створіння язик не повертається.
Мені стало дуже соромно, що я прийшла в дім до цієї молодої жінки з претензіями. Та ще з наміром посварити її з сином.
– Ну, ось і познайомилися, – сказала я, прощаючись.
Всі заздалегідь заготовлені фрази кудись зникли.
– А ви ще до нас прийдете? Приходьте, ви хороша! Я ще не всі свої іграшки вам показав!
– Звичайно, прийду. І ви з мамою приходьте до мене в гості. Обов’язково приходьте!
Скоро у мене з’явиться внучка. Артем дуже переживає, що мама і тато Максим, тепер будуть любити сестричку більше, ніж його.
– А ти, бабусю, будеш любити мене сильно-сильно, я знаю! – заявив мені Артем.
Від таких слів на душі дуже тепло. Добре, що я не зробила помилки і не зіпсувала життя синові. Для щастя в сімейному житті не важливий ні вік, ні статус, я неймовірно щаслива від того, що щасливі мої діти.
Фото ілюстративне – matrony.
Джерело:ukrainians.today/
Копіювати
