Російські окупанти з початку 2024 року посилюють удари по цивільних об’єктах та інфраструктурі в прикордонній з рф зоні – Сумській та Харківській областях.
При цьому в інформаційному просторі пульсує наратив, що це нібито “помста” за удари Сил оборони України по нафтопереробних заводах та інших об’єктах РОВ на території країни-агресора.
Але чи так це насправді? Давайте розберемося.
У 2024 році прикордонна частина Сумщини відчула на собі небувалу кількість прильотів КАБ, що за добу іноді перевищує показник у півсотні.
Прикордонні села буквально стиралися з лиця землі, у низці районів почалася евакуація.
По енергетичній інфраструктурі Харкова та області стали завдавати точкових ударів різною номенклатурою засобів ураження. І зараз місто-мільйонник перебуває в найважчому з початку повномасштабної війни енергоколапсі.
При цьому в інформаційний простір України (на жаль, але досить успішно) інтегруються наративи про те, що ці удари є нібито відповіддю окупантів на рейди РДК та ЛСР; на удари по НПЗ; на удари по тиловій частині росії, зокрема – по Татарстану; і що вони є підготовкою для “вторгнення”.
Загалом такі наративи можна зарахувати до комплексної інформаційно-психологічної операції (ІПсО). Вона спрямована на дестабілізацію прикордонних районів, формування громадської думки в них проти успішних операцій Сил оборони України по території росії, а також на виправдання воєнних злочинів, які, якщо хтось забув, вчинялися, вчиняються та відбуватимуться, оскільки терор проти цивільного населення – це невід’ємна складова всіх воєн та інтервенцій, що проводилися росією.
Засоби та досвід терору
Коли в мережі виникають припущення про те, що удари по Сумській та Харківській області – це реакція на успішні операції СОУ по території росії, у мене завжди у відповідь виникає запитання: а хіба раніше РОВ не тероризували ці області?
З 2022 та 2023 роками відмінність у тому, що тоді для терору, наприклад, Сумської області, росія застосовувала переважно ствольну та реактивну артилерію. Але застосування цієї компоненти не настільки вражаюче, як півторатонна авіаційна бомба, та й для самого розрахунку може завершитися сумно за результатами контрбатарейної боротьби. Але загалом обстріли були регулярними та системними.
Коли росія отримала у своє розпорядження розширену номенклатуру УМПК, що перетворюють авіаційні бомби на 250, 500 і 1500 кг на кориговані-плануючі, то, відповідно, отримала і можливість безкарного терору прикордонної зони.
Тобто якщо ми говоримо про Сумську область, то село на 20 будинків, по якому за добу прилітає дві-три міни 82-мм або 120-мм, з цим якось звикається і живе повсякденним життям у нових екстремальних умовах. Але коли прилітає два-три КАБ ОФАБ-1500, то половина села просто зникає і це вселяє жах/
Такий терор цивільного населення, на жаль, був, є і буде – змінюється номенклатура, яка підтримує та генерує цей терор. І якщо до міни 82-мм якось можна звикнути, хоч це й перечить базису інстинкту самозбереження, то до бомби ОФАБ-1500 – НІ!
Харків зараз переживає найважчу енергетичну кризу, але це обумовлено тим, що, на жаль, він розташований найближче до росії, а його енергетичну інфраструктуру окупантам набагато простіше виводити з функціонального стану.
З іншого боку, якщо вірити наративам, що поширюються, про “помсту” і пов’язувати ці удари з успіхами СОУ на території росії, то виникає запитання: а коли саме Північна Салтівка перетворилася на зону відчуження? І удари по енергетичній інфраструктурі Харкова чи не збіглися з ударами по енергетиці іншої частини України? Просто, на жаль, це місто-мільйонник доступніше для засобів ураження ворога.
Відповідаючи на ці запитання, можна отримати досить логічну відповідь, до якої, на жаль, багатьох українців на десятий рік гібридної війни та третій рік повномасштабної доводиться підштовхувати, підказувати…
Ще раз повторю. Терор проти цивільного населення України був, є і буде, змінюється лише засоби ураження та їхня ефективність, а сама концепція – це невід’ємна складова стратегія ведення війни російської армії, яка не змінюється з часів СРСР.
Терор цивільних – концепція війни рф
Ще за часів СРСР одним із тактичних і, я навіть сказав би, стратегічних елементів ведення воєн, був терор цивільного населення. Іншими словами – цілеспрямоване знищення інфраструктури та вбивство цивільних з метою поширення панічних настроїв, хаотизації внутрішньої соціально-політичної ситуації та морально-психологічного тиску на владу (через цивільний сегмент) із примусом до якнайшвидшої капітуляції.
Ця концепція включала елементи воєнних злочинів, який цілком можна кваліфікувати як геноцид.
Яскравим прикладом є Афганська війна. Тільки за найскромнішими підрахунками, під час Афганської кампанії СРСР 1979-1989 рр. загинуло до 700 тис. цивільних. За найнескромнішими – до двох мільйонів!
Це було зумовлено тим, що радянська армія під час операцій зачисток повністю знищувала кишлаки – фактично без розбору вбиваючи всіх, хто там перебуває (незалежно від того, чи це цивільні особи, чи моджахеди).
Іноді просто знищувалися населені пункти, щоб знизити підтримку опору серед місцевого населення як елемент залякування.
За даними періоду СРСР, радянському контингенту протистояло від 25 тис. до 140 тис. сил опору. Цивільних було вбито радянськими військами у рази і навіть десятки разів більше.
Чечня. Обидві чеченські війни. Терор цивільного населення, геноцид та масові вбивства були невід’ємною частиною цих кампаній рф.
Під час Першої чеченської війни, згідно з даними, що не один раз себе дискредитував зв’язками з урядом рф Міжнародного Комітету Червоного Хреста, було вбито 40 тис. цивільних. За даними Аслана Масхадова, йдеться про понад 120 тис. убитих федеральними військами мирних жителів Чечні. Під час Другої чеченської війни оцінки кількості жертв відрізняються від 50 до 200 тис. мирного населення.
П’ятиденна війна в Грузії також почалася з боку росії з ударів по мирному населенню та масових воєнних злочинів.
Російська відкрита, а не гібридна кампанія в Сирії також супроводжувалася масовими бомбовими ударами по цивільних об’єктах у регіонах, контрольованих повстанцями – по школах, лікарнях та житлових кварталах.
Висновки
В ударах росією по прикордонних містах та селах України немає жодної “помсти”. Існує суворий, системний прагматизм, продиктований загальною концепцією ведення війни, в яку входить терор і геноцид цивільного населення як основна стратегія.
По суті після завершення Другої світової війни СРСР, а тепер і росія, стали набагато гіршими, ніж нацистська Німеччина, розповсюджувачами ідеології геноциду у світі.
До Другої світової війни в Союзі був геноцид проти населення підконтрольних територій – Казахстану (голод 1919-1922 та 1932-1933), Надволжя (1921-1922), Татарстану (1921-1922), України (1932-1933) тощо. Масові репресії від червоного терору (1917-1922) до великого терору (1937-1938).
Сучасна росія нічим не відрізняється від росії періоду раннього, середнього та пізнього періоду СРСР. Тому терор цивільного населення на непідконтрольних окупаційним військам територіях – це невід’ємна частина їхньої стратегії та комплексної ІПсО, покликаної залякати, хаотизувати та дезорганізувати.
Але слід розуміти найголовніше: чим сильніші конвульсії пацієнта, тим болючіше йому і тим швидше настане його кінець.
Копіювати
