Від учора італійський уряд вкотре змінив правила карантину, тепер він більше нагадує ув’язнення.
Маємо право вийти за ліками, вигуляти пса виключно біля хати і здійснити пробіжку у радіусі 200м від рідного дому. З приводу пробіжок велися тривалі дискусії, їх то дозволяли, то відміняли, але джоґґінґ і заняття спортом для італійців – святе, тому один раз на день можемо намотувати кола навколо хати, але наодинці!
Щасливі власники “другої хати” випали з категорії щасливчиків, покидати основне місце проживання і переміщатися країною строго заборонено.
І що найгірше, від учора ми маємо право лише раз на тиждень здійснювати закупку продуктів у найближчому до хати супермаркеті. Окрім того, всі маркети оголосили, що 22.03, тобто у неділю, не працюватимуть. Народ не вдавався у пошуки причин і мотивів, відреагував миттєво і прогнозовано, всі рвонули скупитися, як в останній раз, черги зміїлися під кожними дверима, вкотре потривожені люди навіть на вулиці тримали дистанцію в 1,5-2м. Причина стала відома трохи пізніше.
В облюбованому мною брешійському супермаркет “Сімплі” проводять ретельну дезінфекцію, закрилися на три дні – померла касирка. 42-річна (як бачите, зовсім не стара) жінка ще на початку тижня залишилася вдома через гарячку. До шпиталів уже давно нікого не беруть через брак місця, тампонів (тобто тестів на вірус) теж уже давно не роблять усім підряд, сімейний лікар телефоном порадила збивати температуру, вживати багато гарячого пиття (стандартний протокол на сьогодні) і чекати одужання. Доволі молода жінка померла вдома за лічені дні, бо всі апарати штучної вентиляції легень кинуті на порятунок тих перших стариків, що хапонули вірус. Старенькі одужують важко і повільно, технічний ресурс вичерпаний, а всі мудрі розпатякування про те, що молодші одужують самі у певний момент стають просто порожніми балачками. Я бачила цю жінку на касі не раз, ми не були знайомі особисто, але це саме той випадок, коли статистика перестає бути статистикою.
Можливо, на зміну правил вплинув приїзд китайських медиків, а можливо, це просто відчайдушні намагання уряду побавитися в Дон Кіхота, бо те що відбувається в Ломбардії зупинити чи навіть пригальмувати явно не вдається. Всі сподіваються лише, що пік близько і через три-чотири дні динаміка зміниться на кращу. Ще швидше, ніж китайці, на допомогу прийшла армія, військові шпиталі з перших днів приймають хворих, задіяна техніка і особовий склад. Гадаю, масштаб трагедії ми зможемо оцінити, лише коли все закінчиться.
Щодо статистики. Серед померлих 60% і більше – чоловіки. Слабка половина, вочевидь, і в цьому випадку витриваліша.
Попри все, італійці зараз згуртовані, як ніколи. “Ми на відстані, але ми разом!” “Ми на відстані, але ми близькі серцем!” І зовсім, як в Україні, Гімн і Прапор тримає націю. Viva l`Italia!
Пи.Си. А поки що – прибираємо в хатах, хто вже перемив всі вікна по два рази і перескладав всі макарони в шафі, взявся провітрювати книжки. Жителі великих міст, зачинені в квартирах античної забудови, котрі не мають іноді навіть балкончика, заздрять мешканцям сіл, котрі розкошують, обробляючи городи і прогулюючись садками. світ перевернувся. Ув’язнені в квартирках діти зводять з розуму батьків, старенькі батьки слізно сумують наодинці за дітьми і внуками. “Боже, я бачу свою жінку цілодобово!!! Я вже не можу втекти на роботу! Я не звик!” – жартує сусід. Цікаво, скільки сімей розлучиться після карантину?
Оксана Льода
Джерело:/prefiks.co.ua/
Копіювати
