Не сію зрадоньку і паніку, просто пробую попередити і вберегти.
Вже декілька днів для того, щоб вийти з дому, кожен італієць повинен заповнити декларацію – прізвище, ім’я, номер паспорта, резиденція і мета виходу. Бланки цих декларацій комуни пачками закинули до кожної поштової скриньки. Вже давно з дому можна виходити лише на роботу (хто туди ще ходить), за продуктами, в аптеку, для вигулу собак і… для пробіжок. На цьому все. Баста! Обмеження свободи дико пригнічує, але містяни не легковажать. Субота і неділя стали справді чорними для Берґамо і Брешії через гнітючу кількість померлих, на цвинтарях – масові поховання, десять сторінок некрологів у газетах.
Моє містечко майже заціпеніло, церкву відкрили, щоб внести труни з померлими, ховатимуть без відспівування, шпитальні морги вже не вміщають всіх. Потрясінням стала одночасна смерть літнього подружжя по сусідству, шанованих у місті людей, старенькі померли вдома, з різницею у дві години. Перша українська заробітчанка, жінка 66-ти років померла у сусідньому містечку…
Якщо на початку карантину тести робили усім підряд, зараз їх роблять лише у крайніх випадках – всім не вистачає. Якщо спершу до лікарень на карантин забирали усіх з щонайменшою підозрою, тепер більшість лікується вдома – лікарні переповнені. Головний лікар шпиталю у Берґамо нині офіційно заявила, що всі ліжка інтенсивної терапії і реанімації вичерпані. До здорових громадян уже декілька разів зверталися з прохання здати кров, бракує плазми для лікування.
У понеділок померлих було поза 200, але замерехтіла слабка надія, це було трішечки менше, ніж доти. Нині надія пригасла, померлих за добу знову ще більше. Вірус шириться з шаленою швидкістю…
Я не медик і не пропонуватиму жодних чудодійних і безвідмовних засобів лікування на зразок часнику, горілки чи тертих жаб’ячих лапок. Наразі є один, найпростіший і найдієвіший засіб зупинити пандемію – залишатися в хаті і максимально скоротити контакти, не сподіваючись на “якосьбуде”.
Пи.Си. Пишу, а за вікном завиває швидка, ми вже так звикли до цього звуку, що майже його не чуємо.
Сподіваюся, у моїй далекій Україні мене почують.
Копіювати
