Подаємо мовою оригіналу:
Маленька крамничка під Києвом. За прилавком метушиться продавчиня років моєї мами.
Валя звати.
Це ми вже потім познайомимося.
– Доброго дня!
«…я тобі ще раз кажу, я не знаю, де він! Він мені не говорить! Дзвонив кілька днів тому… Сказав, в мене все добре. А потім все оці плюсики шле».
Я зрозумів, що тривога в її голосі за дуже близьку людину.
Каже: «Спочатку не любила ті плюсики, бо вони замінили усі телефонні розмови. А тепер чекаю на кожний і не засинаю без нього».
Я прийшов за морозивом, тож одразу пішов до холодильників. Стою, роздивляюся пломбір через дірочки величезної кікімори, яка розкинулася на морозилці.
– Біжу, біжу до вас, вибачте, – договоривши летить до мене продавчиня і змахує кікімору з холодильника: – обирайте, будь ласка.
– Це все ви сплели? – питаю і роздивляюсь розміри кікімори, якою можна вкрити з десяток людей, – у вас близька людина на війні? Якщо хочете, поділіться, маю друзів волонтерів, чим можемо допомагаємо.
– Муж. Од самого начала пішов. Не каже де, не хоче пугать. Але ж я серцем чуствую, що йому там важко. Дзвонив оце на днях, коли прийшли откудась з виходу. Казав, що ранєні є, але він в порядку.
Нашу розмову перериває випуск новин по телевізору. Перед її очима відео боїв. На кілька секунд замовкає. Закриває обличчя руками, підхоплюється і біжить за аркушом та ручкою.
– Ой, дякую вам! Я йому передам! Диктуйте телефон!
Валя допомагає обрати найсмачніший пломбір – її плетіння не заважає чудовому обслуговуванню та увазі до клієнтів.
Наступного дня – дзвінок. У слухавці тихий і дуже робкий голос.
– Артьом, це Анатолій, муж Толя з магазину від Валі. Мені сказали, шо ви поможете. Нам треба тепловізор одненький. Нам більше нічо не треба. Ви пойміть. Вони лізуть як тварі. Ми нічо з ними не зробимо, бо не бачім ні фіга. Особєнно вночі. Артем, дякую вам величезне, ви навіть не уявляєте, наскільки.
– Це ви не можете уявити, наскільки ми вам дякуємо.
Толя перебуває там, де дійсно потрібен тепловізор. Інших деталей розкривати не можу.
Я прийшов до Валі наступного дня.
Кікімора стала ще довшою.
А спину і руки, каже, тіло не відчуває іще дужче. Виявляється, у вільний від роботи час вона плете ще й вайперхуди, кікімори, нашоломники і купу іншого. Показує те все на телефоні, який постійно тримає біля себе.
– Ну, а вдруг він знову набере по відєосвязі, як когда то. Ми з сином і дочуркою присойдинилися тоді. Він коли нас побачив, розривався.
І показує мені скріншот тієї розмови.
Мені дуже важко висловити все те, що я відчуваю перед такими родинами, як Валя і Толя, і перед всіма іншими. Тих, хто чекає на плюсик і хто його відправляє.
Я просто знаю, що хочу зробити для Валі і Толі маленьке тепловізійне диво.
Ви завжди мені допомагали.
Допоможіть і зараз. Будь ласка.
Ось реквізити:
https://send.monobank.ua/jar/9QTzkUMkDn
Номер картки банки:
5375 4112 0713 1231
Приват: 5363 5420 1940 9318
Pay Pal sorokin.a@slm.ua
За репост, традиційно, вдячний до землі.
Копіювати
