На початку серпня у селі Роботине на Запоріжжі загинув 24-річний боєць бригади “Червона калина” Нацгвардії Михайло “Мірча” Мовчан.
Він мав за плечима бойовий досвід в ООС, тому з повномасштабною війною рвався на фронт, але останньою краплею для нього стала втрата сестри, яку вбила російська ракета під час удару по Вінниці в липні 2022 року.
Відбиваючи ворога на гарячих напрямках, хлопець не забував про свою велику родину та створення власної – мріяв про весілля з коханою Аліною.
Бажання захисника здійснилося, та, на жаль, їхнє сімейне щастя тривало лише чотири місяці, йдеться у матеріалі “ТСН.ua” (щоб переглянути фото, доскрольте новину до кінця).
Дружина загиблого Героя Аліна Мовчан розповіла, як довго не вірила, що її “щасливчик” Михайло повертається додому на щиті. Все чекала, що прочитає її повідомлення й відповість. Нині вона часто переглядає листи, які відправляла чоловіку на фронт, і планує втілити в життя його мрії.
Зокрема, Аліна прагне, щоб якомога більше людей дізналося про те, яким був її воїн Михайло, й допомогли зібрати необхідну кількість підписів для петиції за присвоєння йому звання Героя України посмертно.
Зазначається, що Михайло В’ячеславович Мовчан був родом із села Жигалівка Хмільницького району Вінниччини. Закінчив теплоенергетичне відділення Вінницького фахового коледжу, опісля ненадовго їздив за кордон на заробітки. З поверненням додому пішов на строкову службу, а вже 2019 року підписав контракт із Національною гвардією України. Парубок брав участь в Операції Об’єднаних сил, у війську був кулеметником, ще там отримав позивний “Мірча”.
Аліна й Михайло знали одне одного давно. Дівчина дружила з його старшою сестрою Ольгою. 2021 року пара зустрілася на дні народження й відтоді не розлучалася. Після повернення з ООС пара вирішила жити разом, і кожен день у закоханих розпочинався однаково: Аліна йшла на роботу раніше, будила Михайла, він проводив її до дверей і казав, що кохає. Але з 24 лютого 2022-го все стало інакше.
“Я збираюся на роботу, він перед цим був на зміні. Вирішила чомусь цього дня не будити. Подумала – хай поспить, пожаліла його. Приїжджаю на роботу, а дівчата кажуть, що почалася війна. Міша подзвонив, сказав: “У мене є 10 хвилин на збори і мене забирають”. Тоді були сльози”, – пригадала Аліна.
Через три тижні Михайла відпустили додому, він перебував у військовій частині, але постійно говорив, що хоче на фронт – адже мав бойовий досвід і навички. Стримувало військового лише те, що вся сім’я була поруч. Та це лише поки у Вінниці не трапилася трагедія.
“Під час ракетного обстрілу 14 липня 2022 року в нас на площі Перемоги працювала його двоюрідна сестра в клініці “Нейромед”, де і загинула. Згоріла живцем. 24 роки, Катерина Гула. Був жахливий день. Його не відпускали, а ми всі її шукали”, – згадала Аліна.
Через кілька днів Михайло перевівся до військової частини 3028. Після навчання нацгвардійців перекинули до села Спірне на Донецькому напрямку. На “нулі” вони побули більше трьох місяців.
“Я телефонувала і чула постійні обстріли. Кажу: “Міша, а ти не боїшся?”. Він: “Ні, вже до цього всього звик. Найстрашніше – це втрачати своїх побратимів”. У нас була група дружин, я на той момент була його дівчиною. Це найстрашніше: коли бачила повідомлення, де дружини, дівчата вже шукають своїх хлопців, які не виходять на зв’язок. І Міша казав: “Найстрашніше, що ми знаємо вже, що їх немає серед живих, а їм ще поки сказати про це не можемо”, – розповіла Аліна.
У січні 2023 року воїн приїхав на реабілітацію, розповідав дівчині, що “щасливчик”: якось його каску пробила куля, а він залишився неушкодженим. Після відпустки Михайло служив на Київщині, а потів знову ненадовго приїхав додому, щоб освідчитися дівчині. Закохані побралися у дзеркальну дату 23.03.2023.
“Цей день ми провели максимально щасливо”, – пригадала Аліна, додавши, що вже 25 березня її чоловік-військовий повернувся на службу.
У травні підрозділ Михайла перекинули на Запорізький напрямок. Тоді його 8-й окремий полк спецпризначення “Ягуар” перейменували на 14-ту штурмову бригаду “Червона калина”. Воїн знову перебував на передовій. Востаннє Аліна з чоловіком поговорили 3 серпня.
“Ввечері він телефонує і каже: “Увімкни відео”. Дивлюся, а він такий замучений, такий запухлий. Питаю: “Мішо, ти втомився?”. Він: “Так, дуже хочу покупатися, так спекотно. Зрозумів, що взимку краще воювати, ніж влітку”. І каже знову: “Я в тебе такий везучий, біля мене впало два снаряди й ні один не розірвався, й уламки коло голови пролетіли”, – згадує Аліна.
Вона каже, ніби відчувала, що з Михайлом щось трапиться. Тоді довго не могла заснути і писала повідомлення.
“О 22:57 написала йому: вірю, що в тебе все добре. Кохаю тебе. Ми так багато всього ще не зробили. Чекаю тебе додому. Скільки планів. Скільки мрій. А в цей момент, напевно, вже летів той триклятий снаряд до нього. Прокинулася вночі від того, що мені телефонує його сестра. Вона плаче, не можу зрозуміти, що каже. А в думках тільки: “Боже, Олю, скажи лише, що Міша “300”, але не “200”. І вона мені просто каже: “Аліна, наш Міша 200-й”. У цей момент у мене просто, як то кажуть, життя зупинилося. Я йому тоді пишу смс-ки. Вірю, що він прочитає чи напише і скаже, що ні, це не я”, – розповідає Аліна.
Михайло Мовчан загинув під час виконання бойового завдання в Роботиному. Він разом із трьома побратимами йшов міняти воїнів на іншій позиції. Окупанти помітили їх із дрона. Через пряме влучання снаряда один захисник загинув, троє зазнали поранень.
9 серпня Михайла “Мірчу” Мовчана поховали у рідному селі, де і його сестру, яку вбила російська ракета. Обом тепер навіки по 24 роки.
У Михайла залишилися мама, дружина й дві сестри. Свою родину він неймовірно любив і дуже хотів жити. Мріяв побачити Карпати і море, здати на права і купити автомобіль. Тепер Аліна планує здійснити його мрії.
“Він ще дуже мріяв про весілля. Щоб мене зібрали, я була в пишній білій сукні, він – у гарному костюмі. І мене показали йому аж у кінці, як у фільмах. На відео все зняти, щоб потім через роки ми це все дивилися і усміхалися. Говорили про вагітність, але не планували. Поки він там, казав: “Я так не хочу, щоб ти сама вагітна була. Хочу, щоб бачив, як росте твоє пузце, хотів би ходити з тобою на УЗД”. Такі у нас були плани, яким, на жаль, не судилося збутися”, – розповіла Аліна.
Дружина загиблого організувала збір підписів на присвоєння Михайлу Мовчану звання Героя України посмертно. Підтримати петицію можна за цим посиланням.
Копіювати
