Новини Сьогодення

Питання мобілізації все частіше обговорюють у соціальних мережах українці. До цього долучаються і ті, хто безпосередньо воює на фронті. Експерти наголошують, що проблеми мобілізації в Україні необхідно вирішувати, бо від цього залежить саме існування нашої держави.

Сайт ТСН.ua зібрав думки експертів про те, якою має бути мобілізація в Україні та яких нагальних змін вона потребує.

Військовий експерт Ігор Романенко зазначає, що перед тим, як обговорювати питання щодо змін у підходах до мобілізації, усім нам треба усвідомити, який зараз реальний стан на фронті.

Майже рік в обороні

“На сході країни ми проводимо саме стратегічну оборонну операцію, тобто ворог починаючи від січня цього року веде наступальні дії. Він сформував там значне військове угрупування – тривають важкі бої, наші військові стримують навалу, ворог на тактичні відстані просувається вперед, але ми його зупиняємо і робимо це вже майже рік. На півдні, де ми намагалися здійснити контрнаступ, стратегічного рівня просування у нас немає. Більше того, ворог зосереджує там сили, які зупиняють наші дії наступального характеру, а саме на півдні від міста Бахмут та Мелітопольському напрямку, де ми планували пробитися до узбережжя Азовського моря або хоча б до Токмака. Чому такі результати? Тому що у нас не вистачає сил”, – розповідає сайту ТСН.ua Ігор Романенко, генерал-лейтенант у відставці, заступник начальника Генерального штабу (2006-2010 рр).

Чому є потреба в мобілізації?

За словами експерта, на кінець року стало зрозуміло, що з різних причин союзники значно нам не допоможуть, аби зрівняти потенційні можливості по основним напрямках озброєння.

Романенко зазначає, що це стосується: ракет, авіації, артилерійської зброї, снарядів для артилерії та живої сили. Він уточнює, що по всім цим п’яти показникам ворог нас перевершує. У нього всього більше. В таких умовах виникає питання: що нам робити?

“Є об’єктивні закони війни, які означають: якщо в тебе не вистачає сучасного озброєння та техніки, можна захищатися живою силою – солдатами. У Росії запас чоловіків у чотири рази більший, ніж в Україні. Щоб ситуація на фронті не погіршувалася, нам потрібно робити те, що ми можемо зробити власними силами, без сторонньої допомоги. Давайте будемо об’єктивними: допомога від західних партнерів зменшується і її надання сповільнюється з точки зору того, що ту зброю, яку вони нам надали за майже увесь рік, могли надати ще на початку 2023 року, хоча б більшість з неї. Тоді б ми не дали можливості ворогу сформувати таку потужну оборону на півдні та сформувати армії на сході. Але вже є, як є. Зброю постачають частинами і нам її не вистачає. Через це ми напружуємо та відновлюємо наш ВПК і намагаємося максимально швидко виробляти зброю самі, але цього поки замало для повного забезпечення. Тому у нас є одна можливість – жива військова сила. А її постачання до війська напряму залежить від мобілізації та організації цієї роботи”, – розповідає Ігор Романенко.

Експерт каже, що підходи до мобілізації потрібно змінювати.

“Остання революція, що відбулася у нашій країні, проводилася для встановлення справедливості та правди. Якщо так, то це означає, щоб зберегти нашу державу, захистити наш народ, нам потрібно, щоб до справи захисту держави були залучені всі громадяни нашої країни. Люди у нас різні і до справи захисту держави ставляться по-різному. Але їм потрібно нагадати, що таке держава – це інструмент примусу всіх в інтересах більшості”, – каже Ігор Романенко.

Експерт наголошує, що саме більшість українців обрала парламент, головнокомандувача, сформувала уряд від більшості, тому усі громадяни, на його думку, “мають підпорядковуватися цій ідеї, незалежно від власного бажання”.

Має бути стовідсотковий облік чоловіків

“Таким чином ми виходимо на питання мобілізації або постачання громадян до Сил оборони. Це варто робити по необхідності. Але, на мій погляд, спочатку потрібно облікувати на 100% всіх чоловіків віком від 18 до 60 років, всіх. На захист держави мають стати всі. Так, у когось є проблеми зі здоров’ям, сімейні обставини, хвороби, але з цим можна поступово розбиратися, на яку посаду призначати конкретну особу залежно від його обставин та стану здоров’я. Але свій обов’язок перед державою має виконувати кожен. Зокрема й військовозобов’язані жінки. Тут питання – або ми це зробимо, або у нас виникне велика загроза щодо існування нашої держави в умовах широкомасштабної війни”, – додає Ігор Романенко.

Експерт підкреслює, що облік має бути стовідсотковий, бо якщо його не буде – починаються фальсифікації, корупція та інші негативні явища, які ми вже спостерігаємо.

“Під час дії воєнного стану кожен громадянин з 18 років та більше має носити з собою паспорт із вкладкою чи відміткою, де зазначається, яким чином цей громадянин залучений до оборони держави, інформацією про стан здоров’я, наявністю відстрочки, інформацією про сімейний стан. Також має бути зазначено, хто саме ухвалював рішення про відстрочку цієї людини і контактний телефон ТЦК та СП, де вона обліковується. Тоді не буде виникати питань, що співробітники центру комплектування якось не там чи не так зупинили цю людину”, – вважає військовий експерт.

Система має бути жорсткою, але дієвою

“Тобто усі громадяни мають самостійно прийти до військкомату і стати на облік та з’ясувати всі свої обставини. Це не означає, що людину одразу відправлять на фронт. Є дуже багато підрозділів, які займаються інженерними спорудами, будівництвом оборонних укріплень, ремонтом техніки, де теж не вистачає робочих рук. Під час війни у нас має діяти досить жорстка система і вона повинна працювати. Якщо у когось є сумніви, нехай поїдуть ближче до лінії фронту і на власні очі переконаються, який там стан справ. Люди там по коліна у воді в окопах, з пораненнями, в крові, а інші у нас об’їдають двохметрові торти на весіллях. Це не справедливо і так не може бути. Революцію на Майдані робили не для цього”, – резюмує Ігор Романенко.

Що потрібно змінити у підходах до мобілізації

Військовий психолог та офіцер ЗСУ Андрій Козінчук вважає, що чергова хвиля мобілізації зараз дуже необхідна.

“Потреба у свіжих силах на фронті є величезною – ми вже закінчуємося. Люди на війні, на жаль, гинуть, а є ще й поранені. Особисто я зараз з травмою знаходжуся не у війську, а у шпиталі, і хтось замість мене виконує мою роботу. Люди поступово йдуть, шпиталі переповнені. У мене особисто у підрозділі звільняються дядьки, яким по 60 років. Нам потрібні свіжі сили на фронті. Ті, хто лишилися – вони стомлені, виснажені, з контузіями. Тобто є величезна потреба, аби освіжити наших людей на передовій”, – розповідає сайту ТСН.ua Андрій Козінчук, офіцер 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Він додає, що підходи до мобілізації потрібно вдосконалювати, а подекуди робити кардинальні зміни. І, на його думку, не варто починати з ТЦК та СП.

“На мою думку, у нас не зовсім правильний вектор уряду. Подекуди у нас просто намагаються налякати цивільних людей. Кричать їм, що ви всі виродки, козли, не патріоти, ховаєтеся за маминою спідницею! Ану всі бігом на фронт! Це неправильно і ні на грам не мотивує людей, ну зовсім. Коли люди чують про себе якісь жахливі речі, тут немає якогось патріотичного почуття вриватися на поле бою. Тому, як на мене, потрібно повністю змінити вектор такого діалогу. Що я маю на увазі? Потрібно показати всі плюси військової служби, а вони, я переконаний, там є. Просто їх потрібно розкрити в усіх сенсах. Правдиво показати, що саме у армії людина дійсно самоактуалізується. А от як це показати, мають вирішити кінематографісти, а не психологи”, – роз’яснює Андрій Козінчук.

Чіткі терміни і спеціалізація

Він вважає, що людина у війську знаходить сенс свого життя. Тому для цивільних перед мобілізацією важливо показати конкретику.

“Зараз у нас немає ніякої конкретики. Коли людина йде на службу, вона не знає, куди вона йде, яку посаду буде обіймати та на який термін вона йде до війська. Словосполучення “до кінця особливого періоду” – це ні про що, адже невідомість просто породжує відвертий страх. Було б дуже добре це змінити під час мобілізації, вказуючи конкретний термін служби і призначати людину на конкретну посаду. Наприклад фахівця з IT призначати на відповідну посаду у війську, спортсмена – на штурмову посаду. Люди просто бояться, що їх будуть змушувати робити те, чого вони не можуть, і це велика проблема”, – додає Андрій Козінчук.

Військовим треба трішки більше свободи

Також він переконаний, що варто змінити внутрішню комунікацію безпосередньо у війську.

“Не повинно бути такого, щоб командир кричав на підлеглого, мають бути якісь горизонтальні зв’язки. Повинна бути людина, яка стане посередником у таких ситуаціях, бо криком ти нічого не досягнеш. Можливо, це буде звучати дивно – військовим потрібно дати трішки більше свободи. У нас, наприклад, дуже важко вибити відпустку, хоча це цілком можливо, але за кордон нікого не відпускають. Варто усвідомити, що мають бути регулярними ротації. Людина не може сидіти в окопах чи в полі 10 місяців поспіль, як сидить у нас, наприклад, 72 бригада. Вони звичайно красунчики, і я навіть не знаю, чи є якась бригада, яка їх підмінить так майстерно, але від такого сидіння нічого доброго не додається”, – зазначає Андрій Козінчук.

Людям потрібна конкретика, подекуди жорстка

Також військовий стверджує, що необхідно змінити весь концепт забезпечення військових, щоб все це було відкритим та зрозумілим для кожного.

“Зараз усі знають звідки з’являються дрони для ЗСУ – волонтери збирають. Це неправильно. Так не має бути. Де береться якесь устаткування, ті ж джипи? Теж саме – збори у соціальних мережах та волонтери. Звісно, що людина думає: я туди піду і там потрібно буде все це збирати, як у трамвайне депо водій з власним трамваєм. Так не може продовжуватися. Коли людина не знає, куди вона йде і що вона буде робити, то вона собі видумує всяку муть. Тому людині варто дати більше конкретики і, я переконаний, люди підуть, навіть якщо ця конкретика буде жорстокою. Їм треба твердо сказати: так це буде страшно, але ми тобі гарантуємо, що максимум рік буде продовжуватися твоя служба, з яких три місяці – це навчання, і ти повернешся додому. А після повернення ти отримаєш величезні пільги, конкретні – такі і такі. Це значно більше мотивує людей. На жаль, зараз такого немає, а має бути, якщо ми хочемо, аби до війська йшли люди”, – резюмує Андрій Козінчук.

Потрібні комплексні зміни у мобілізації

Вдосконалити процеси мобілізації необхідно, але як зауважує Ігор Козій, військовий експерт Інституту Євроатлантичного співробітництва, зміни мають відбуватися комплексно, бо проблема не лише у роботі ТЦК та СП, а загалом – багатогранна.

“Уявіть, що у вас почала погано працювати машина. Ви раптом ні з того ні з сього починаєте міняти бензонасос, замінювати ліве або праве колесо. Але автомобіль не їздить нормально, бо йому терміново потрібний системний комплексний ремонт. Так і з мобілізацією. Можна намагатися замінювати керівників ТЦК та СП або вигадувати ще щось. Але, перепрошую, тут потрібно копати глибше, адже питання мобілізації починається ще з дитячого садочку – з системи освіти та патріотичного виховання. І ми це вже сьогодні чітко бачимо”, – розповідає сайту ТСН.ua Ігор Козій, військовий експерт, Інституту Євроатлантичного співробітництва.

Він додає, що у даному випадку має справно працювати низка систем. Одна з яких – це система освіти з садочку, школи, вищого навчального закладу, того, що формує особистість.

Навіщо нам інститут військового омбудсмена?

“До питання мобілізації дотична ціла низка систем, частиною якої є Міністерство оборони України. Саме воно має повністю забезпечити людину, яка погодилася піти на військову службу, всім необхідним. Цього мало, потрібно ще усунути корупцію, а це вже ми переходимо до правоохоронної системи. І це ще не все. Людина, яка вирішує йти захищати Батьківщину у війську, раптом потрапляє у ситуацію, коли їй потрібно поскаржитися на недоліки у цій системі. Кому їй скаржитися? А просто нікому. Бо у системі немає такого фунціоналу, він просто відсутній. Єдиний цивілізований шлях, це надання відповідним комітетам у Верховній Раді України функціоналу для проведення ефективного парламентського контролю, можливості проводити слідство і карати у відповідних параметрах, як це діє, наприклад, у США, або створення інституту військового омбудсмена, як це працює у Німеччині чи у Великій Британії”, – зазначає Ігор Козій.

Експерт каже, що за понад півтора року війни така посада у нас так і не з’явилася, хоча вона дуже необхідна для вирішення спірних питань.

“Запровадити посаду військового омбудсмена обіцяв новий міністр оборони України, але я поки не бачу, щоб це якось виконувалося – тиша. Без різниці, хто обійме цю посаду, головне, щоб у він чітко виконував свої функції. Але, на жаль, у нас немає інституту військового омбудсмена. Загалом у нас кульгає кадрова політика, і ми ще дивуємося корупції у ТЦК та СП. Тому, якщо лікувати пацієнта, то його варто лікувати комплексно, всього. А питання мобілізації стосується значно ширшого кола питань, ніж зона діяльності колишніх військових комісаріатів”, – розповідає Ігор Козій.