Кажуть, у першу шлюбну ніч молодята рахують подаровані гроші. Але ж у нас все не як у людей… Тому моє весілля ледь не закінчилось розлученням.
У Києві я маю власну двокімнатну квартиру. Там я жила ще з першого курсу, але про це знали лише деякі мої подруги і Толя — мій наречений.
Як я зрозуміла, Толя своїй мамі розповідає абсолютно все. Тому і про квартиру теж вона вже знала. Коли почались постійні обстріли Києва, вона запитувала: «А як же оце твоя квартира? Що ж оце буде, якщо в неї прилетить?».
До чого взагалі такі розмови? Чому її так хвилює моя квартира? Зауваження робити я не стала, все ж – мама мого чоловіка. А треба було тоді таки не мовчати.
Розмови про квартиру ставали все частішими. А як Людмила Василівна дізналась, що житло між мною і мамою поділене – уже не замовкала зовсім.
– Софійко, та ще дівчина молода, наївна. Та і мама в тебе ще нівроку. А що, як вона заміж вийти знову надумає? Ти уявляєш, що тоді з квартирою буде? Це ж доведеться з вітчимом її ділити! – набридала Людмила Василівна.
– Та чого вам спокою моя квартира не дає? – не витримала одного разу я. – Це ж не ваші квадратні метри, вам немає чого хвилюватись. 
– Еге ж, не мої! Ти он за сина мого заміж збираєшся? Збираєшся! А все у вас має бути порівну, твоя квартира – у тому числі. Прийнято так у людей, так чесно буде.
– Це квартира моєї мами, яка колись дістанеться мені. Зараз я в ній просто живу. А ні ви, ні Толя до неї ніякого відношення не маєте. Вона за гроші батька мого куплена.
Я сподівалась, що на цій розмові наш конфлікт закінчиться. Але ж ні…
На весіллі ведучий оголосив, що тепер свекруха має зняти мою фату. А вона взяла мікрофон у руки і таке почала морозити, що нормальній людині і в голову не прийде…
– Вітаю, гості дорогі! Дуже невістка в мене гарна, розумна. Чудова дівчина. От тільки жадібна, як і її мати. Ну ви уявіть собі: пустує в них квартира майже у центрі Києва, а вони в ній не живуть, по кілька тисяч у місяць на житло викидають! Вас, свахо, я за це не осуджую. Є ж люди, яким власний комфорт важливіший за дітей. То давайте ж вип’ємо за те, щоб цю квартиру оминали всі ракетні обстріли і недобросовісні родичі!
Я аж присіла. Гості замовкли. Мама вибігла в сльозах. Думаю, не треба казати, що на цьому наше святкування закінчилось. Розмова з чоловіком вийшла короткою. «Тобі що, важко зі своєю матір’ю поговорити?» – сказав мені Толя.
Весілля було вчора. А сьогодні я думаю: тікати мені від цієї сімейки вже зараз чи дати чоловіку шанс?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Копіювати
