– Альбіно, ти що така сумна сидиш? Це ж твоє весілля! Ну-ка посміхнися, – намагалася перекричати гучну музику тітка нареченого. – Наче тебе змусили заміж виходити! – додала вона і весело розсміялася.
Дівчина боязко підняла очі на нову родичку і сумно посміхнулася, прокручуючи в голові все, з чого це почалося.
Альбіна виховувалася у звичайній родині, може бути, трохи більше віруючою, ніж інші і більш суворо. Їй не дозволялося довго затримуватися після уроків, ходити на дискотеки і приводити подруг додому.
В іншому її спосіб життя нічим не відрізнявся від інших, поки вона не вступила до інституту і не закохалася.
Коханим дівчини виявився хлопець кавказької національності: високий, ставний красень Аслан.
Він побачив її в коридорі корпусу інституту і не зміг відвести очей: мініатюрна, темноволоса красуня з чорними, ніби ніч очима зачарувала його з першого погляду.
Добрі характером молоді люди відразу знайшли спільну мову: Альбіні подобався його рішучий характер, а йому – її ніжна натура.
Вони зустрічалися півроку, поки про все не дізнались її батьки. І ось як це вийшло.
На другий рік навчання двоюрідна сестра дівчини вступила на перший курс в той же навчальний заклад.
Римма з дитинства проявила себе як заздрісна і ненадійна особа. Вона ніколи не могла знайти спільну мову з однолітками, в тому числі і з Альбіною.
В основному, тому що та була гарніше її і виховувалася в забезпеченій сім’ї. Побачивши сестру після занять з Асланом, Римма неприємно посміхнулася і поспішила поділитися новиною зі своїми батьками. В цей же день все стало відомо.
В будинку Альбіну чекала дуже неприємна розмова, яка перекреслила всі її надії на щастя з коханим.
– Ти не будеш зустрічатися з ним, я все сказав, – лаявся батько Альбіни. – З завтрашнього дня я займуся твоїм переведенням в інший інститут.
– Але як же так, батько, адже там я всіх уже знаю, у мене подруги.
– Подруги?! – перервав батько дочку. Ніяких подруг. Ти повинна була просто вчитися, а не заводити друзів, тим більше хлопців.
– Я люблю його, а він мене, – спробувала заперечити дівчина.
– Ніякої любові не може бути. Він іншої віри. Він нам не підходить, – включилася в розмову мати. – Забудь про нього. Ти вийдеш за того, кого ми самі виберемо або схвалимо, – додала вона.
– До речі, щодо віри. Ти думаєш, що його батьки візьмуть тебе з розпростертими обіймами? У них теж свої традиції, звичаї і вже точно вони не чекають таку невістку як ти, так що забудь про це, – розвіяв надії Альбіни розсерджений батько.
На тому ж тижні Альбіну перевели в інший інститут. Дівчина дуже страждала, намагаючись звикнути до нових викладачів, однокурсників, до нового життя без коханої людини, а ночами ридала в подушку.
Аслан, не розуміючи ставлення її батьків, кожен день зустрічав дівчину після занять, знову і знову зізнавався в любові і просив виїхати з ним, туди, де батьки не зможуть впливати на неї.
Але дівчина лише сумно дивилася на нього, намагаючись запам’ятати кожну його рису, ніжний погляд, розуміючи, що піти вона нікуди не зможе – не так її виховали.
Батьки дізналися і про ці зустрічі, знову знайшлися «доброзичливці» і вирішили видати дівчину заміж.
Кандидат, як не дивно, відразу знайшовся. Це був друг дитинства Альбіни Ринат, який, як виявилося, мав до дівчини аж ніяк не дружні почуття.
Будучи забезпеченим хлопцем, та ще й з знайомої сім’ї, де поважали свої традиції, Ринат завоював довіру і любов батьків Альбіни. А також отримав їх згоду на шлюб з подругою дитинства.
І ось вони тут, на весіллі: грає музика, весела публіка вітаює молодих, щасливий наречений радо приймає поздоровлення від друзів і родичів.
А наречена, сидячи за святковим столом, крадькома витирала сльози і згадувала чудові миті, пов’язані з її колишнім життям, ніжну посмішку на рідному обличчі і своє примарне щастя.
Джерело:osoblyva.com
Копіювати
