Одного разу на роботі була я в туалеті, сиділа собі тихенько, як раптово туди приперлася бухгалтерія майже в повному складі.
З перших секунд стало ясно, тітки прийшли сюди, щоб обурюватися особистістю гендиректора і його ідіотським керівництвом компанією, пройшлися і по заму, за всіма топів, обговорювалися якісь інтриги, Бог знає що. Перевірити наявність кого-небудь в кабінках вони не спромоглися, тому говорили відкрито, не соромлячись виразів і подробиць.
Я сиділа тихіше мишки, сподіваючись, що вони не розкриють мене, тому що свідків такого в живих не залишають. А враховуючи, що мені інформація-то ця і не була цікава, не хотілося померти даремно (звичайно, ніхто б мене вбивати не став, але ось хороші відносини можна було б поховати).
І ось, коли всі кістки були перемитих, одна дама вирішила-таки потрапити в мою кабінку, але не тут-то було. Я тримала оборону, підібгавши ноги, щоб не дай бог по туфлям мене не ідентифікували. Виникло гробове мовчання, під час якого відбулося осмислення.
Тітки в шоці почали перешіптуватися, розуміючи, в яку жопу, можливо, потрапили зі своїми таємницями.
Я притримувала рукою двері і на всякий випадок покашляла трохи, щоб у них не виникло думки, що її заклинило. Облога тривала якийсь час, потім бухгалтерія по одному покинула туалет, але тільки дурень не зрозумів би, що за туалетного дверима буде вестися спостереження.
Так воно і було, бухгалтерія прогулювалася по коридору, не упускаючи двері в нещасливий кабінет з уваги. Гуляли так вони дуже довго, але так нічого і не нагуляли. Особистість таємничого свідка залишилася нерозкритою.
А все тому, що туалет знаходився на першому, дуже низькому поверсі, і в ньому було вікно.
Копіювати
