Чоловік вигнав Наталю з квартири разом з 5-річним сином. Вона пішла до подруги, оскільки рідня жила в сусідньому селі.
ГАРНІ, ЩИРІ БУЛИ ЛИСТИ
“… Не треба було Петра слухати, який відбував покарання разом з Андрієм. Разом тоді у в’язниці сиділи. Сусід дав йому мою адресу, а мені хвалив його: Андрій добрий, щирий, з міста — і квартира в нього є, і сів він незаслужено.”
Я і почала відписувати раз за разом, так і спілкувалися. Рік переписувалися, потім рік зустрічалися, а згодом і освідчився. Андрій був справжнім красенем, який одразу сподобався Наталі. Мати ж не могла змиритися з таким вибором доньки:
— Ти ще геть з глузду з’їхала! Ти ж така гарна, працювати, а за кого заміж вийти хочеш! Він якщо був у в’язниці, то тюремником і залишиться.
Наталка не слухала матір, адже їй вже було 30 літ. Всі однокласники вже по двоє дітей мають, а вона навіть чоловіка не знайшла. Дочекалася вона його звільнення та поїхала разом з Петром зустрічати. Щасливі приїхали в село до майбутньої тещі.
Згодом побралися та й синочок появився, маленький Ігор.
“ЩЕ РАЗ ГАВКНЕШ — ВИЖЕНУ”
Андрій рідко їздив до тещі, адже не любив село. В місті у нього були друзі, з якими він проводив вільний час, а в селі — нікого. Друзі чоловіка часто в гості заходили, карти грали, випивали. Тут Андрій і сам почав десь гуляти, не приходив ночувати.
Наталя ж нічого не могла зробити, бо він не раз піднімав на неї руку. А востаннє ще й пригрозив:
— Ще раз гавкнеш — вижену! Бач, обсохло пір’я, витяг тебе з лісу, то живи і мовчи, а ні — то підеш у свою халупу!
Так і терпіла гулянки чоловіка. Потім виявилося, що в нього інша жінка. Наталя ж боялися йому щось сказати чи висловити невдоволення, адже не знала, як це може обернутися. Одного вечора підслухала телефонну розмову Андрія з коханкою:
— Люба, я зараз вийду, щось збрешу своїй мавпі.
Жінка була шокована, що він її так ображає. Андрій схопив руку та й пішов на вулицю.
— А куди це йде мавпун-орангутанг? — запитала дружина. Чоловік зрозумів, що Наталя чула його розмову, але нічого не сказав, лише грюкнув дверима.
Наталія ще довго тоді не спала, лише під ранок сон її зморив. Прокинулася вранці від стусана.
— То кажеш, що я “орангутанг”? Я тобі зараз покажу, хто тут є хто, — кpичав з люттю і злiстю чоловік, дихаючи перегаром над її гoлoвою. — Збирай свої лахи і зараз же йди геть! Не лий сльози, не дивись на мене, бо я безжалісний і свого байстрюка забирай!
Ігор маленький прокинувся та й почав плакати. Наталія поспіхом почала збирати речі, щоб ще не отримати на горіхи. Стояла на вулиці та не розуміла, що їй далі робити. Поїхала на наступний день в село до матері, адже хто ще її підтримає.
Мати зустріла доньку зі слізьми. Вона одразу догадалася, що щось тут не так.
— Не плач. Будемо жити, працювати.
“ПРОСТІТЬ МЕНЕ, МОЇ ДОРОГЕНЬКІ”
Наталя не знала, що далі робити. Вона не бачила свого життя без Андрія. Руки опустилися. Тут знайома подруга робила документи, бо їхала в Італію на роботу. Вже в друге. За перший раз купила квартиру собі, тому й Наталія вирішила собі податися за кордон. Ігоря залишила на матір.
Через півтора року повернулася Наталя. Всього там було. Найми вони є найми. Прибирала, мила, доглядала немічну синьйору. Все витерпіла, щоб заробити і купити для сім’ї житло.
В селі продали все господарство та й перебралися до міста разом з матір’ю. Спробувала Наталя піти кудись на роботу, але грошей ледь вистачало, що прожити трьом. Тому знову поїхала на два роки
Бабуся й онук жили в достатку. Наталка щомісяця висилала їм валюту. Через пів року збиралась повернутись додому. Та якось пізно ввечері її подруга повідомила жaxливу звістку: Ігоря збила мaшина і він пoмер на місці. Напевно, не треба переказувати, як Наталя сприйняла цю звістку.
Наталія змогла приїхати додому лише після похорону. Ридала та заливалася слізьми, цілувала землю, під якою лежав син. Він же був її опора, надія на майбутнє. Вона заради нього стільки літ гарувала, а тепер все немає сенсу. Старенька мати схлипуючи, заспокоювала:
— Не плач, доню. Нічого не зміниш. потрібно жити далі.
Наталка поїхала знову в Італію добути підписаний договір.
— Матусю, я за пів року повернуся і буду з тобою…
Знову пролунав страшний дзвінок з батьківщини: померла Наталчина матір. Серце боліло, рвалось на шматки за втратою найрідніших.
Наталя довго не могла заспокоїтися. Душа боліла, адже все нагадувало про близьких, яких вона втратила. Згодом одружилася вдруге та й знову сина народила.
…Через десяток років потому Андрій знову опинився за ґpатами і вже не на короткий строк.
Ось і таке трапляється…
Що думаєте з цього приводу?
Джерело:poshepky.com
Копіювати
