Один священик сказав дуже благально: “Не вірте бабським байкам про стрітенську свічку”. Оcь в чому її Пoтyжна Cилa!
Один священик на свято Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа перед самим освяченням свічок сказав дуже строго, але водночас благально: «Не вірте бабським байкам про стрітенську свічку. Бо ходять чутки, що свічка має чудодійну силу. І якщо з нею зробити те і те, то буде те і те. Це все видумка, байки бабські. Це я вам говорю, священик, що освячує ці свічки. Свічка ніякої сили не має!»
Тут всі затихли, а духовний пастир продовжив: «Освячуємо свічки у церкві нашою молитвою і в молитвах на освячення свічок прохаємо про те, «щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, просвічені Духом Святим, уникали гріховної тьми (сліпоти духовної).»
Стрітенська свічка сильна тим, що є символом просвіченості нашого серця самим же Духом Святим. Символ має зближувати до Бога, а не віддалювати.
Якщо цього немає й свічка сприймається просто як обряд або традиція і її ставлять на видному місці і не запалюють для молитви, або й кладуть десь у скриню, то вона втрачає свій зміст і перетворюється на магізм. Магiзм віддаляє від Бога і цілої духовності.
Дорогі в Христі, зростаймо у духовній зрілості і зрозуміймо, що не сама свічка має силу, а молитва біля цієї свічки стає сильнішою, бо свічка була освячена спільною молитвою у Божому храмі.
Бог благословить кожну молитву, а на молитву перед Стрітенською свічкою звертає більшу увагу. Сам же Бог сказав, що молитва багатьох має велику силу.
Тому, коли хтось молиться при Стрітенській свічці, то молиться із цілою Церквою, яка і освячувала її та згодилась в тому, щоб молитва всіх нас була вислухана.
Тому, дорога душе, прибігай до Бога у молитві. Хай уста твої шепочуть молитву до Творця, очі хай споглядають ікону, а свічка хай буде мостом єднання, де будуть освітлені світлістю свічки Лик Божий і твій лик.
Це і буде твоє Стрітення, що творить видимим спасіння Твоє, приготовлене перед усіма народами на просвітлення ума твого і душа твоя засвітиться Божою благодаттю.»
Цього ж вечора стояла душа перед іконою, світилась свічка, погляди обох єднались: Бог дивився на людину, людина на Бога. Було мовчання. По-закінченню душа промовила: я так і знала, що я не самотня на цій землі.
Якийсь ангел, почувши це, шепнув: «Амінь».
Копіювати
