Нещодавно повернувся до рідного містечка з фронту. Ледь випросив в командира коротеньку відпустку — дуже хочу побачити свою кохану Марічку.
Вдома про те, що я воюю не знає хіба що дуже ледачий. Мама постаралася. Та і я на своїй сторінці в соцмережах часто ділився своїми “думками військового”. Хто ж знав, що ті пости розлітатимуться мережею, як гарячі пиріжки?
Вийшов з потягу, взяв собі таксі. З таким рюкзаком ні в який автобус не запхнешся…
Доїхали до будинку, то й питаю водія:
– Скільки я Вам винен?
– А ніскільки!
– Як це?
– А ось так! Ні гривні з захисника не візьму! Як потім спати спокійно накажете?
Подякував, але ще довго не міг прийти до себе… Не звик до такого.
Рідні зустрічали мене пишно! Мама напевно всю зарплату витратила, щоб накрити святковий стіл. Наступного ранку хотів їй віддячити. Вона у мене солодкоїжка, тож я пішов до найкращої кондитерської в місті. Взяв відерко морозива, великий торт і шоколадні цукерки.
Підходжу до каси, витягаю банківську картку, а продавчиня мені заявляє:
– Гроші сховайте – інакше мене сваритимуть.
– Що? Чого це раптом?
– Керівництво наказало з героя нашого міста ні гривні не брати.
– Ні! Я так не можу. Гроші у мене є!
– Прошу вас, не сперечайтеся. Інакше у мене будуть проблеми.
Знову подякував, але рівень мого здивування зростав зі швидкістю світла. Відколи це я героєм міста став?!
Добили мене остаточно в квітковому магазині. Хотів купити своїй Марічці букет її улюблених білих троянд.
– Для вас квіти безкоштовні.
– Та що ж таке?! Не візьму! Або заплачу, або залишу букет в магазині.
– Добре! Платіть.
Приклав карту, на душі стало трішки легше. Вийшов з магазину, а за кілька хвилин приходить сповіщення з банку: “З Вашого рахунку було знято 10 гривень”.
10 гривень за 15 троянд!
От тобі й українці! Щедрості та вдячності у нас хоч відбавляй!
Копіювати
