Подаємо мовою оригіналу:
Після хайпу глянула кілька серій серіалу «Встигнути до 30» про дєвушку Любу.
І що я можу сказати — підтримую позицію мера Коломиї. Досить уже зображати людей із провінції тупими, в суцільних вишиванках та намисті і таких, що втрачають свідомість від слова «прутень».
Досить уже обсирати людей і нав’язувати якусь меншовартість через регіональне походження. Особливо — зображати мешканців західних регіонів когутами в свитках з прялками та сивухою.
Пару місяців тому рагуль номер один Горбунов розказував, які смішні кіна його «Останній м» і «Вуйки». Де? Скажіть мені де — на Галичині люди живуть під стріхами і ходять у національному строї цілодобово?
Колись давно я глянула французький оригінал «За що це нам?», з якого потім цинічно накопіпастили «Скажених весіль». Там у центрі сім’я із Шивона з гарним будинком, з якісним одягом, чудовим стильним виглядом. І в усіх сценах хоч у Долині Луари, хоч в Парижі ці персонажі бути типовими французами. Без очіпків і здоровенних чорних бантів на головах — це традиційний головний убір до національного костюму жінок. На національні свята, на фестивалі, у відпустці — будь ласка, але ж не кожен день.
А тепер кілька слів про Коломию.
Це одне із найдавніших міст України.
У всі епохи дуже важливий транспортний та торгівельний вузол. Більше того — після Львова це один із впливових центрів Заходу України.
Плюс, це місто, яке отримали Магдебурзьке право — а це особливий тип розвитку ремесел, податків та бізнесу. А ще — самоврядування. Тому це еталонне місто, однак режисер Віктор Мєдведскій цього не знає певно, бо там, звідки він приїхав — ніяких магдебурзьких прав ніколи не було. А наявність цього права читається безпомилково.
До речі про страх перед прутнями. Один аргумент — Леопольд фон Захер-Мазох і його «Дон Жуан із Коломиї», який на ура зайшов у паризьких журналах. Там панянки з Коломиї дуже навіть не святі)
Окремо відзначу архітектуру Коломиї. Там є на що подивитись і цим попишатись.
І ще окремо.
Знаю багатьох дівчат із Коломиї.
Всі вони енергійні, працьовиті, язикаті і хорошим відчуттям стилю. І без слів «кура» і «греча» в мовному арсеналі.
Я жила у прикордонній із РФ області і в нас так ніколи ніхто не говорив.
Тож. Ми розуміємо, що гроші на серіали будуть пиляти тихцем і шумно. Хочете знімати лайносеріали, то вивчіть бодай типажі героїв.
І ще питання?
Коли у нас в серіалах та кіно буде адекватна, розумна і освічена героїня із містечка чи села, яка приїхала до більшого міста не з метою стрибнути під автомобіль мільярдера і залетіти від нього за 5 секунд? Коли наша героїня приїде до Києва, аби вступити в КПІ чи Могилянку і зробити за кілька років кар’єру, ім‘я і знайти собі рівню?
Я би залюбки дивилась серіал про пригоди в гуртожитку трьох студенток Могилянки чи трьох сусідів з «общаги КПІ». Це було би додатковою рекламою нашим флагманам освіти.
Копіювати
